Ветеран з Луцька знайшов кохання та новий дім у селищі на Волині

Про це пише Сергій Гусенко для видання «Нова доба».

З Луцька – на фронт

Андрій Бурило народився та виріс у Луцьку. Після школи здобув фах будівельника в місцевому училищі, а згодом ще закінчив Луцький політехнічний інститут. Працював у будівельній сфері: і на себе, й на фірми.

У 2015 році, коли йому було 26 років, вирішив: час іти боронити країну від ворога. Підписав контракт із Національною гвардією України та служив у зоні між Донецькою і Луганською областями. У 2018 році завершив службу і повернувся до мирного життя. Проте вже в лютому 2022-го Андрій знову став до лав Сил оборони.

– 26 лютого я сам пішов у ТЦК, а вже 27-го був у своїй частині, – згадує Андрій.

Поранення біля Роботиного

Андрій виконував завдання в Запорізькій області. Під час штурму села Роботине його підрозділ чекав ворога в лісосмузі. Потрібно було змінити позицію, і саме в цей момент сталася трагедія.

– Я наступив на протипіхотну міну. Відірвало повністю стопу… Мій товариш витягнув мене в безпечніше місце. Потім приїхала евакмашина, – розповідає військовий.

Після евакуації його доставили в Запоріжжя, де стабілізували стан, потім – у госпіталь у Кропивницькому, де зробили операцію. Звідти – до Луцька, в госпіталь МВС.

– У Луцьку дуже хороші умови й професійні реабілітологи. Особливо вдячний Валентину, який допоміг мені пройти через це випробування, – каже мій співрозмовник.

«Думав тільки про те, як вижити»

Попри серйозну травму, психологічно Андрій не зламався. Каже, що одразу прийняв ситуацію.

– Коли побачив, що втратив ногу, думав лише про те, щоб вижити. А те, що немає частини ноги – вже не зміниться. Треба з цим жити. Навіщо думати про те, чого вже не буде? Такі думки лише морально вбивають, – зазначає він. 

Протезували ногу лише за пів року – через проблеми з нервом після операції. Загалом Андрій лікувався близько восьми місяців, а тоді повернувся до активного життя.

Футбол на милицях і нова родина

Ще в госпіталі Андрію запропонували приєднатися до луцької команди ампфутболістів «Хрестоносці АМП». До цього грав у футбол, як і більшість хлопчаків, заради забави. Зізнається, що спочатку було важко, адже на милицях треба бігати. Але тепер вже звик. Грає на позиції нападника і намагається забивати голи у ворота суперників.

Познайомився Андрій зі своєю обраницею Наталею ще до поранення – в інтернеті. Спілкувались. Коли приходив у відпустки, їздили одне до одного: то в Луцьк, то в Маневичі. До відрядження на Запоріжжя зробив їй пропозицію одружитися і вона погодилась. Розписалися в Маневичах. А вже після поранення, на четвертому місяці реабілітації, вони справили весілля. Наречений Андрій тоді був на милицях.

– Дружина з розумінням відреагувала на те, що зі мною сталося. Раділа, що я живий, – каже чоловік.

Дружина Наталія має доньку Юстину, якій п’ять років. Андрій чудово з нею ладнає й мріє в майбутньому мати ще дітей. Всі спільно мешкають в Маневичах. Ветерану сподобалось селище через відносний спокій. А от на роботу по будівництву він все ж їздить до Луцька, де більш привабливі пропозиції.

«Не зачиняйтесь у собі»

Андрій вірить: головне – налаштування на життя.

– Потрібно займатися спортом або улюбленою справою, спілкуватися з рідними. Не замикатися в собі й не пригнічувати емоції, – радить він.

У його футбольній команді також грають хлопці з Луцька, Нововолинська та інші ветерани з ампутаціями. Однією командою спільно намагаються долати труднощі і вірять у краще.

Фото із домашнього архіву Андрія БУРИЛА

Читайте також: 

• Пройшов найгарячіші фронти - Херсонщину, Харківщину й Курську область: історія морпіха «Луцика» з Луцька
• «Тата Боженька забрав… Він став Янголом»: історія бійця з Волині Віталія Сорочука
• «І в пеклі треба боротися за своє право»: історія захисника з Волині