Як патронатна родина з Рожища подарувала Іванкові з Маріуполя батьківське тепло

Семирічний Іванко з Маріуполя, який через війну залишився без родинного тепла, зустрів цьогорічні Різдвяні свята у патронатній родині Ігоря та Майї Шкільних з Рожища. Тут хлопчик знайшов не лише прихисток, а й турботу, підтримку та справжню сімейну атмосферу.

Про патронатну сім'ю розповіли на сайті громади.

У свої сім років Іванко жвавий та говіркий хлопчик не з розповідей знає, що таке обстріли, де необхідно ховатися від небезпеки, як себе поводити у разі повітряної тривоги. Бо усе це малому довелося пережити.

Війна роз'єднала хлопчика з родиною. Бабуся залишилася в окупованому Маріуполі, старший брат і тато - в Іспанії, куди змушена була повернутися й мама Івана, тимчасово влаштувавши сина у патронатну родину.

Для патронатної сім'ї Шкільних Іванко став першим вихованцем. Дивлячись, як ніжно він обіймає Майю Дмитрівну, розуміємо, у новій родині хлопчик знайшов взаєморозуміння та підтримку.

Іванко з Маріуполя знайшов тепло та турботу у патронатній родині на Волині

А ще Іванко з великим захопленням розповідає, як вчить його їздити велосипедом Ігор Богданович, показує іграшки, які подарував йому син патронатних вихователів Богдан, котрий нині захищає Україну у лавах ЗСУ.

- Ми довго виношували ідею прихистити дитину, розглядали різні форми сімейного виховання, і врешті зупинилися на патронатній сім'ї, - розповідає Ігор Шкільний.

Вирішити стати патронатними вихователями було непросто, адже це велика відповідальність та потреба знайти підхід до дитини.

- Скажу відверто, переживали, чи вдасться знайти спільну мову з дітьми, які через певні життєві обставини потраплять до нас, - зізнається Майя Дмитрівна. - Але з Іванком нам вдалося налагодити хороший контакт. Він розповідає нам про своє минуле, про родину, ділиться секретами, і, найголовніше, - ми не втрачаємо зв'язок з рідними хлопчика.

У патронатній родині Шкільних разом з начальницею Служби у справах дітей Жанною Дубчук ми побували у дні Різдвяних свят. Довго спілкувалися з Іванком, хлопчик розповідав нам про друзів, яких уже знайшов у школі, про свою вчительку, показував зошити з старанно виведеними літерами. А ще - віншував нас з Різдвом біля прикрашеної ялинки.

І очі хлопчика сяяли радістю. Адже попри війну та обставини, які змусили його на певний час розлучитися з рідними, завдяки патронатній сім'ї Шкільних він відчуває себе захищеним, оточеним турботою та ласкою.

Там, у Маріуполі, різдвяних віншувань навчала хлопчика бабуся. Тут, на Волині, Іванко ще більше дізнався про давні українські традиції. З особливим трепетом одягав він на Святвечір вишиванку Богдана, яку віднайшла йому Майя Дмитрівна. І радісно фотографувався біля ялинки зі своєю тимчасовою сім'єю, аби відправити світлину рідним.

- Патронатні родини - це відмінна альтернатива інтернатним закладам, коли йдеться про тимчасове влаштування дитини, про мінімізацію негативного впливу на її психіку у період, коли батьки вирішують певні життєві проблеми, особливо нині, у час війни, - говорить Жанна Дубчук. - Думаю, з часом патронатна форма виховання активно розвиватиметься не лише у нашій громаді, а й в інших громадах. Адже на сьогодні на Волині функціонує лише п'ять патронатних сімей, серед яких і сім'я Ігоря та Майї Шкільних.