Капелан і священник: шлях протоієрея з Волині від служіння в храмі до підтримки воїнів на фронті

Про душпастиря розповідають на сайті Волинської єпархії ПЦУ.

Мамині молитви і знак Усевишнього

Протоієрей Сергій Коць народився в селі Старий Чарторийськ тоді ще Маневицького району (нині – Камінь-Каширський район) 8 вересня 1971 р. Попри реалії радянського часу, в сім’ї він зміг отримати певне релігійне виховання, бо його дідусь був старостою в місцевому храмі.

«Він завжди цитував Святе Письмо, – пригадує отець Сергій, – і це в дитинстві закарбувалося, хоча був час атеїзму і до храму не пускали навіть, намагалася влада відвернути людей від Церкви, особливо дітей і молодь».

Сергій Коць отримав музичну освіту у Волинському училищі культури і мистецтв, а після служби в армії рік працював учителем музики і співів у школі рідного села.

А певний знак, який спрямував його життя на духовну ниву, він отримав ще в армії.

«З нами служив такий віруючий хлопець, правда, протестант. І ось одного разу він отримав посилку від одновірців зі США, і там були Біблії різними мовами. І мені він подарував Біблію українською. І коли я бував у караулі, то мав можливість читати Святе Письмо й таким чином його вивчати. Вважаю, що це вже був певний знак для мене, яким шляхом піду, бо Слово Боже мене тоді неабияк зацікавило», – ділиться спогадами отець Сергій.

І в 1993 р. молодий учитель музики наважився зробити крок на шляху до священничого служіння, вступивши до Волинської духовної семінарії УПЦ КП.

«Це була Божа відповідь на молитви дідуся і мами, бо знаю, що вони цього дуже хотіли», – впевнено говорить священник.

Створив на парафії справжню церковну родину

Підготуватися до навчання у семінарії допоміг йому тодішній духівник отець Феодосій Васечко, забезпечивши водночас і літературою. Отож, за рівнем знань юнака зарахували відразу на другий курс, хоча семінарист таки вирішив розпочати навчання з першого:

«Я перед тим мало ще був у храмі, хотілося набути практики благочестя. Хоча на третьому курсі мене таки зарахували вже на четвертий».

Але був семінарист на той час уже у священному сані.

Тоді, на початку 90-х, Православна Церква відчувала чималу нестачу священнослужителів, отож 10 червня 1994 р. студента ВДС Сергія Коця висвятили на диякона. А 27 червня того ж року тодішній керуючий Волинською єпархією митрополит Іоан (Боднарчук) рукоположив його на пресвітера.

«Два тижні було на дияконську практику, а потім – вже розпочалося служіння священника… Владика Іоан сказав: “Ідіть на практику”. Спочатку служити довелося в Турійському районі»,– розповідає отець.

У храмі Великомученика і цілителя Пантелеймона, що в прилуцькому селі Рованці, священник настоятелем з 1995 р., і благословив його на це тодішній керуючий єпархією митрополит Яків (Панчук). Власне, сталося це з рекомендації попереднього настоятеля цього храму довголітнього волинського священнослужителя протоієрея Сергія Мельничука (1933–2020), у якого молодий панотець навчався в семінарії.

Перші кроки душпастиря виявились нелегкі, але благодатні.

«Почати проповідувати, нести Слово Боже у 22 роки, без духовного досвіду було, звісно, важко. Це зараз добре, коли є інтернет, – міркує отець, – а тоді доводилося шукати літературу і читати. Але з часом усе налагодилося».

А найголовніше – йому вдалося створити на парафії справжню громаду, яку сміливо можна назвати церковною сім’єю. Хоча тоді, в середині 90-х, певну категорію прихожан цілком задовольняв батюшка-«требовиконавець».

– Я вважаю ненормальним, коли священник є душпастирем лише у храмі, а поза храмом займається суто своїми справами. Ні! Священник має бути скрізь, проблеми своєї пастви він має сприймати як свої власні, жити життям своєї громади. І мені вдалося створити таку громаду. Тим більше, що наш храм присвячений великомученику і цілителеві Пантелеймону, по молитвах до якого і нині відбувається багато зцілень. А таким чином і віряни починають розуміти значення і духовну силу спільної молитви, – зауважує отець Сергій.

Аби краще виконувати свої душпастирські обов’язки, священник активно займався самоосвітою, закінчивши, до слова, ВНУ ім. Лесі Українки за спеціальністю «Психологія» та Київську духовну академію.

Вдалося також прикрасити храм, зробити навколо нього благоустрій.

Врешті, за роки служіння душпастир зумів заслужити повагу і любов своїх парафіян.

Духівник на фронті

Протоієрей Сергій Коць є також духівником ГО «Військові капелани Волині». Таке служіння йому довелося нести у 2016–1017 рр. на Донеччині. З початку російсько-української війни у 2014 р. парафія активно долучилася до волонтерської допомоги військовим, а згодом сам отець Сергій вирушив на фронт як військовий священник.

Нести це служіння йому довелося в селі Малинівка біля Маріуполя, де був шпиталь, який потім перемістили до міста.

«Досвідчені капелани казали мені: легше на передовій, ніж з пораненими… І я переконався в цьому. Один воїн мені сказав якось: “Побратима вбили, а друга куля вцілила у мене… І що ви мені, отче, скажете?” Але я намагався знайти слова, дати людям якусь розраду, втішити, підтримати».

Панотець пригадує, як в одній лікарні, де ставили на ноги військових, медики до нього ночами приходили і виливали душу.

З початком широкомасштабного вторгнення РФ у 2022 р. громада Великомученика і цілителя Пантелеймона активно долучилася до волонтерської допомоги ЗСУ. Зокрема, для потреб підрозділів, де служать парафіяни храму, придбано три автівки. Також зібрано кошти на квадрокоптери та електронні засоби.

Бути священником – це бути слугою Божим

У цьому протоієрей Сергій Коць твердо переконаний. Тому і радить молодим священникам насамперед любити Бога і ближнього, любити своїх парафіян: «Бог є любов, і Він обов’язково допоможе у служінні».

А тим, хто здобуває духовну освіту, радить користатись унікальною можливістю здобути більше богословських та церковно-практичних знань. Вони не завадять і якщо студент вирішить іти світською дорогою: «Як православний інтелігент така людина буде високоосвіченим свідомим вірянином нашої Церкви».

А зараз протоієрей Сергій Коць разом зі своїми парафіянами возносить до Всевишнього ревні молитви за перемогу України над московитським агресором, настання миру і єднання всіх православних українців у лоні ПЦУ.

Читайте також:

• «Я вже поховав понад 60 воїнів, і це мені дуже болить», - протоієрей ПЦУ з Волині
• Скільки разів дозволено вінчатися в православній церкві: пояснення волинського священника
• Рідний брат настоятеля храму ПЦУ у Луцькому районі - священник московського патріархату