Перед загибеллю подзвонив рідним: історія полеглого Героя з Волині

Не дочекалися мужнього захисника, зразкового сім’янина батьки, дружина, двоє синів, пише видання «Нова доба».

Народився і зростав Леонід в рідному селі Кукли. Досить рано одружився зі своєю однокласницею Тетяною. Подружжя проживало із його батьками – Миколою Федосійовичем та Марією Федорівною, колишніми агрономом колгоспу та завідуючою Будинком культури. Невдовзі у молодої сім’ї на світ з’явилися один за одним два сини – Микола та Олег.

Аби мати кошти на прожиття, Леонід почав їздити на заробітки з будівництва та швидко освоїв необхідні навики. Незважаючи на те, що мав старшого брата Вадима, батьки чекали коли повернеться із заробітків Леонід, аби з ним чи то заготовити дров на зиму, чи то вивезти гній. Мав і сестру Надію, яка проживає в Маневичах.

«Завжди було цікаво спостерігати за Леонідом та його ще маленькими синами, – пригадує староста села Наталія Бортник. – Куди він йшов, туди і вони слідували за ним. Він іде косити – і вони з ним, косили чи не косили, але біля нього крутилися. Так і росли».

Старший Микола здобув вищу освіту, менший на рік Олег після Луцького ВПУ будівництва та архітектури почав їздити з батьком на роботу. Тепер обоє братів разом працюють у будівельній сфері. А ще Микола й Олег – завзяті футболісти.

З часом Романці придбали автомобіль, купили будинок і власними силами там все переробили. Жили дуже гарно. Є такий вислів, що любов до Батьківщини починається з любові до своєї сім’ї. І Леонід довів це своїм прикладом, бо був зразковим сім’янином. А ще був душею компанії. Всі казали: «Немає Льончика – немає діла». З ним завжди було цікаво. Коли прийшов час боронити ворога, без вагань став у стрій.

У грудні 2021 року сім’я переселилась у добротну новобудову, а з початком війни, в травні наступного року, Леонід був мобілізований до лав ЗСУ у 53 ОМБр. Перебував на Донеччині. Спочатку був в артилерії, згодом опинився в ремонтній бригаді. Лагодив БТР та іншу техніку, підвозив автомобілем запчастини, виїжджав із побратимами за поламаною технікою.

«Наприкінці весни його командир сказав, що потрібно на кілька днів поїхати підсобити піхоті – допомогти копати окопи біля Авдіївки. Все це затягнулося і хлопці були змушені разом з іншими тримати оборону. Командир обіцяв забрати Леоніда з побратимами назад в ремонтну бригаду 24 липня, але не встиг… – зі смутком у голосі каже вдова загиблого Героя пані Тетяна, молодша медична сестра місцевого ФАПу. – Постійно телефонував і завжди говорив, що у нього все добре.

А якщо і чутно було якісь вибухи, то все казав: «То далеко, то не в нас…». Мав багато планів на після війни. Перед своєю загибеллю теж подзвонив. Поговорили і ми, іще й поспілкувалися із його побратимом, 59-річним жителем Харківщини. «Як у вас справи?», – запитав його товариш російською. Я кажу: «Добре. А у вас?». А він: «Сьогодні добре, вчора було погано… На рибалку до вас приїдемо». Кажу: «Приїжджайте обов’язково: наваримо, нажаримо, тільки ви приїдьте!». А 19 липня вони разом загинули від артилерійського обстрілу ворога…

Тетяна Романець розповіла, що в них із чоловіком була рання любов і одружилися вони ще в школі. Леонід був чудовим чоловіком і жодного разу її не образив.

«Для дітей ми теж завжди були друзями і виховали їх хорошими людьми. Чоловік постійно їздив на роботу, щоб забезпечити нас, і хоча мені часто доводилось самій справлятись із хлопцями, моральну і матеріальну підтримку я мала постійно.

А Леонід намагався якомога частіше приїжджати додому, – розповідає вдова. – Він мав багато друзів. Коли приїхав у відпустку, яка випала на різдвяні свята, то весь тиждень двері в будинок не зачинялися – і йшли, і їхали. Був дуже позитивним і життєрадісним, ніколи не падав духом і за це його любили всі. Якщо і мав якісь труднощі, ніколи цього не показував».

26 липня до обійстя Романців, аби віддати останню шану полеглому Герою, зійшлося та з’їхалося багато різного люду – родина, друзі, побратими та сельчани.

Читайте також:

• Не встиг створити сім'ю: історія полеглого Героя з Волині
• За місяць до загибелі приїжджав у відпустку додому: волинянину просять присвоїти державні нагороди
• Під час наступу потрапив у засідку: Герою з Волині навіки 34