Луцька народознавиця розповіла про язичницьке коріння Водохреща та що робили наші предки

6 січня християни відзначатимуть день Богоявлення та Хрещення Господнього. Проте, наші пращури вірили у інші божества, відповідно, традиції також відрізнялися. Луцька народознавиця Світлана Гриненко розповіла журналістам ВСН , яке свято було у цей день в минулому та яких звичаїв дотримувалися предки.

Водохреще є останнім святом різдвяно-новорічного циклу. Християни вірять, що коли Ісус досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення від Івана Хрестителя в річці Йордан саме 6 січня. Проте, ще задовго до появи у нашому регіоні цієї релігії, предки також відзначали свято води у цей день.

«Не новина, що наші предки були язичниками, а культ води у них був одним з найважливіших. Вода була базою для багатьох ритуалів та і загалом вони вважали її основою всього живого на Землі», - розповіла Світлана Гриненко.

За словами народознавиці, багато християнських вірувань тісно переплітаються з язичництвом. До прикладу, віра у силу води та її надприродні можливості зцілювати та очищати дух людини.

«У День шанування Води наші предки проводили різноманітні обряди, палили символічні трави та кидали їх у річку, таким чином виганяючи з неї нечисту силу.

Потім ще довго не прали у цій воді речі, адже вважали, що разом з брудною білизною, яку занурять у воду, туди знову пірнають чорти. Тому намагалися витримати паузу, аби нечисть замерзла на березі».

Допоки вода була вільна від темних сил, її набирали у ємності та зберігали. Вживали при хворобі, підливали рослини тощо.

«Зараз люди роблять практично те саме після освячення води на Водохреще: зберігають її цілий рік, вірять у її чудодійність».

Також дівчата в цей період ворожили, а такі методи церквою засуджуються.

«У ніч перед святом серед дівчат було прийнято ворожити на нареченого. І хоч цей ритуал засуджується церквою, він досі є популярним, а його результати вважаються найбільш достовірним за рік», - зауважує Світлана Гриненко.

Поглиблено описав українські вірування та прикмети на Водохреще Олекса Воропай у книжці «Звичаї нашого народу». У різних регіонів вони дещо відрізняються, наприклад:

в місцевостях понад Дніпром вірили, що коли церковна процесія йшла на річку, то «знаючі» люди придивлялися: якщо перед хоругвами пролетять горобці — нещасливий рік для дітей, граки — для молодих людей, а як пролетять гуси, то старі люди цього року будуть дуже хворіти, а то й вмиратимуть;
на Слобожанщині є повір'я, що в день Водохреща буває така хвилина, коли вода перетворюється на вино. Розповідають: один купець їхав з ярмарку і заїхав на річку коні напувати; але замість води він знайшов вино. Тоді купець напився, набрав з собою в посудину і поїхав. Не від'їхав він і однієї верстви, як захотілося йому знову напитися вина; але не довелось, бо в посудині була вже вода: вино знову перетворилось на воду;
на колишній Гетьманщині парубоцтво мало такий звичай: по обіді на Водохреща сходилися на льоду хлопці з двох сусідніх сіл або двох «кутків» того самого села і билися навкулачки — хто кого переможе! Переможці забирали собі «орден» — хрест, вирубаний на льоду;
на Полтавщині був колись звичай на Водохреща вчити коней і молодих волів. Молодими кіньми їздили доти, доки вони не вкривалися потом, а спітнілих кропили «йорданською» водою — «щоб здорові і слухняні були»;
у деяких місцевостях Поділля та в Гуцульщині в цей день святили «трійцю» — три свічки, зв'язані квітчастою хусткою, намистом і барвистими стрічками. До цього ще додавали пучки червоної калини та сухих квітів — безсмертників, або васильків. З «трійцею» йшли на «Йордан» переважно жінки і дівчата. Під час Богослужіння «трійця» запалюється від свічок, що горять на престолі. Коли вода вже посвячена, то перед тим, як іти додому, «трійцю» гасять, занурюючи свічки в ополонку, де відбувалося освячення води.

Читайте також: