«Люди, які не служать — малодушні»: історія бійця, який після окупації рідного села живе у Луцьку
Андрій Кочергін родом із Запорізької області. Він воював, отримав поранення, а нині служить гранатометником у роті охорони Волинського обласного центру комплектування та соціальної підтримки. На початку повномасштабної війни його рідне село Відножине потрапило під окупацію. Після трьох місяців, проведених в окупації, Андрій разом із дружиною, двома доньками та тещею оселився у Луцьку.
Як вивозив сім’ю, брав участь у контрнаступі 2023 року і після поранення продовжує нести службу Андрій Кочергін розповів Суспільному.
Нині Андрію 49 років. Каже, що під час окупації — життя зупинилося. Перше, що сталося, це те, що люди перестали ходити на роботу, перестало усе працювати, спустіли банкомати, магазини, почалися перебої з продуктами.
"До нас дійшли російські колони без будь-якого бою за 2-3 дні, почалися артобстріли, сутички, ми тоді переїхали у місто Дніпрорудне з сім'єю. Вони довго у місті не могли зробити адміністрацію, бо люди не хотіли з ними спілкуватися, не те щоб співпрацювати", — говорить чоловік.
З його слів, попри небезпеку обстрілів, вирішили виїжджати з окупації. Три доби діставалися до Луцька, тут 10 днів обживалися, після чого пішов
служити.
"Спочатку я був номером у кулеметному розрахунку. А потім мене перевели в мінометну батарею. І в процесі навчання я вже став командиром розрахунку, на війну потрапив, саме, як командир розрахунку", — розповідає Андрій.
Боєць брав участь у контрнаступі на П'ятихатки та Роботине. Під час одного бою Андрій отримав поранення ноги.
"Це був артобстріл в нашу сторону 24/7. Ми зайняли територію, яку вони тримали, усе було заміновано, було небезпечно, ховатися було ніде, посадки були знищені, вискочив FPV-дрон, розірвався у мене біля ноги", — пригадує військовий.
"Коли на військовослужбовців ТЦК кажуть різні неприємні речі, то це люди, які не зовсім обізнані хто і що тут робить. Є російські наративи, мовляв, Україну не треба захищати, що воювати має хтось інший, але не ти. Це сумно звичайно. Люди, які не служать — малодушні, може боягузи чи занадто "мудрі", які вони вважають, що кращі за інших", — каже чоловік.
Нині разом з сім'єю Андрій Кочергін живе у Луцьку, в орендованій квартирі. Мріє про закінчення війни та власне житло.
Читайте також:
- Змінив мікрофон на автомат: як музикант Анатолій Кияновський з Волині став прикордонником на псевдо «Фартовий»
- Старається при кожній нагоді зателефонувати мамі, аби заспокоїти її: волинянин потрапив на фронт у 18 років
Будь в курсі усіх новин
