«Маємо боротись до перемоги»: історія волинського поліцейського Андрія Сидорчука, в якого воюють син і три брати

Підполковник поліції Андрій Сидорчук двічі став добровольцем: у 2007 році – у миротворчій місії в Косово, а у 2024-му – приєднався до штурмового полку «Цунамі» бригади Нацполіції «Лють». Нині він – т.в.о. командира роти поліції особливого призначення «Світязь» ГУНП у Волинській області.
З нагоди Дня українського добровольця Андрій розповів про свій бойовий шлях, службу в поліції, втрати, підтримку побратимів та роль кожного у перемозі. Каже, що досвід миротворчої місії допоміг йому під час перших ротацій у зону бойових дій. Адже в Косово він забезпечував правопорядок, і це загартувало його на майбутнє, хоча тоді навіть не підозрював, що війна наздожене його вже у рідній країні.
Про бойовий шлях колеги розповіли на сайті поліції Волині.
42-річний Андрій – з тих, хто пройшов шлях в поліції з самого початку. Відслуживши в Збройних Силах, став курсантом тодішнього училища міліції, далі працював дільничним офіцером на Турійщині, а згодо долучився до служби у спецпідрозділах. Тут поліцейський зумів проявити себе як високопрофесійний спортсмен, зокрема, неодноразово перемагав у поєдинках з боротьби, рукопашного бою, стрільб тощо. Пригадує, що дуже багато тренувався – і цим надихав і інших. Спорт не полишає і нині.

Після цього працював інспектором з бойової та спеціальної підготовки у спецпідрозділі та на інших посадах. А в 2018 році долучився до формування управління корпусу оперативно-раптової дії, власне, цей підрозділ і очолював до 2023 року.
Пригадує, що було непросто, доводилось складати багато завдань, іспитів, тестів. Будучи керівником КОРДу, Андрій Сидорчук приділяв значну увагу розвитку і забезпеченню особового складу. Завжди казав підлеглим: навчання – це одне, а безпосередня участь в операціях і реалізаціях – це інше, і завжди треба бути готовими до найбільш непередбачуваних ситуацій.
У перший день повномасштабного вторгнення Андрій і його бійці також були в повній бойовій готовності. Надійшла вказівка, аби спецпризначенці почали тренувати і навчати інших працівників поліції нести службу в нових для всіх умовах воєнного стану. Важливим був їх вклад під час злагодження поліцейських підрозділів перед відправкою в зону бойових дій. Самі кордівці також одразу ж поїхали туди, де виконували поставлені завдання.
«У нас ніколи не було такого, що хтось не поїде. Я також завжди виїжджав з особовим складом, відповідно до поставлених керівництвом завдань», - розповідає поліцейський.
Звісно, там виконували дещо інші задачі, зокрема, здійснювали стабілізаційні заходи на деокупованих територіях, але довелось і вчитися певним новим навичкам.
У 2023 році долучився разом з іншими добровольцями до штурмового полку «Цунамі». І дружина, й діти відреагували спокійно, бо ж завжди служив у спецпідрозділах. Пишається старшим сином, який зараз служить в одній з штурмових бригад. Разом з дружиною виховує ще молодших сина й доньку, завжди відкрито спілкується з дітьми і тішиться, що мають свої напрямки в житті, всіляко їх у цьому підтримує.
У складі «Цунамі» був заступником командира роти, заступав на контрольно-спостережні пункти, займався заведенням і виведенням бійців на позиції. На жаль, доводилось забирати і загиблих. І це – найстрашніше. А ще важко не лише втрачати людей, а й повідомляти про це їх рідних…

Разом з тим, дух бойового братерства присутній на війні повсякчас, особливо серед поліцейських. Відчутна і підтримка керівництва, є забезпечення всім необхідним.
У червні 2024 році Андрій отримав осколкове поранення, оскільки неподалік «прилетіла» міна. Після цього побратими забезпечили його доставку в укриття та надали необхідну допомогу, згодом доставили в медзаклад.
Нині Андрій Сидорчук організовує роботу роти поліції особливого призначення «Світязь». Завдання працівників тут – охорона публічного порядку й реагування на виклики. Та майже половина співробітників цього спецпідрозділу – нині захищають Україну на прикордонні та в зоні бойових дій.
«Вони обов’язково повернуться, і ми їх чекаємо», - говорить командир.
Зі своїми побратимами Андрій завжди на зв’язку. Більше того, постійно спілкується і з бійцями з інших регіонів держави, з якими разом воював. Є розуміння, що потрібно захищати Батьківщину. В Андрія три старших брати від самого початку також служать – у Збройних Силах України. «Маємо боротись до перемоги», - переконує наш герой.

«Про те, що поліція не воює, говорити можуть лиш ті, хто нічого не розуміє. Поліція з перших хвилин повномасштабного вторгнення активно долучилась до відсічі збройній агресії. Неприємно читати і чути, коли хтось відправляє нас всіх на фронт. Це, очевидно, роблять ті, хто сам там не був і зовсім не розуміється в сучасних реаліях. Але ми як поліція повноцінно воюємо разом з військовими і нищимо ворогів, вони бачать нашу роботу. Тут, у відносному тилу, поліція також потрібна і добре виконує свої завдання з профілактики і розкриття злочинів», - говорить підполковник.
Андрій розповідає, що часу на сум чи розпач у нього немає. Чоловік має багато друзів, постійно займається спортом, полюбляє рибалку.
Переконаний: «Усіх ветеранів, які повернулись чи вже повертаються додому, потрібно підтримувати. Це роблять і в нашому управлінні, і це дуже цінно. А ветеранам також потрібно долучатись до різних заходів, змагань, арт-терапії, не закриватись у собі, чимось себе займати».
Читайте також:
- «Мама, пробач, тато пішов – і я піду за ним»: у Луцьку вшанували добровольців
- Як екіпаж дронів «Гномик» і «Плюсик» з 14 бригади нищить ворога на передовій
- «Найгірше — це сни. Часто сняться загиблі побратими»: ветеран з Луцького району розповів про шість років служби в ЗСУ