Мама в декреті та домогосподарка з Волині відкрила салон краси

Свою історію волинянка розповіла в інтерв’ю виданню «Слово правди».

Вона розпочинала свою кар’єру, як і багато інших майстринь: рутина декрету вбивала, хотілося самореалізації, займатись чимось, окрім домогосподарства. Одного разу випадково натрапила на оголошення про набір на курс базового манікюру.

– Домовилася зі свекрухою та покинула все. Вона приходила рано й була у мене до вечора. І лише після 17-ї я приїжджала додому в Устилуг з Володимира.

–  Ти працювала на дому?

– Так. Спочатку пройшла курси, закупила ці всі інструменти. А вони завжди дуже дорогі. І приходили то сестра, то мама, то сусідка, то подружка. Та й так понеслось.

  – А коли почала працювати у салоні?

– Коли мене вдома вже допекли (сміється). Хотілося кардинальних змін. І чотири роки тому в газеті «Слово правди» знайшла чорно-біле оголошення, що у Володимирі відкривається салон нового рівня. Ще й назва така цікава, не по-нашому писало, не могла зрозуміти, як воно перекладається. Але зателефонувала та записалась на співбесіду. Приїжджаю – а там стільки людей… Поговорили, вони мені одразу договір дали. І я, не довго думаючи, бах-бах – і підписала його. Це був Pied-de-Poule.

 Надії дуже подобалась робота в салоні, там вона росла як працівниця. Розповідає, що власник часто купував цікаві матеріали, щоб протестувати нові техніки, зовсім по-іншому відчувалась і робота з професійним обладнанням.

– Це зовсім інший статус. Ти працюєш у формі, у чистому місці, у теплі. Але я навіть не задумувалась, що можна працювати на себе. Якось саме собою це прийшло. Спочатку покинула Pied-de-Poule, потім зняла невелике приміщення в Устилузі. Спочатку одне, потім – інше.

 А щодо гранту… Я виношувала ідею ще з 2014 року. Тоді держава давала гроші на відкриття власної справи. Але дитина була ще маленька, тому не наважувалась. Та я все несла й несла ту ідею з собою.

– У якому грантовому конкурсі ти брала участь?

– Держава надавала гранти, аби люди відкривали свою справу. Але коли я нарешті наважилась, ці грантові програми закрились. А з початком повномасштабної війни, щоб українці не виїжджали за кордон, держава відкрила їх знову.

Такою грантовою програмою стала «Власна справа» від урядового проєкту«ЄРобота». Подати заявку на грант може майже кожен через додаток «Дія». Основні умови – створення робочих місць та ведення справи не менше ніж протягом трьох років.

 – Чи була це складна процедура?

 –  Сама грантова заявка нескладна. Успішність гранту залежить від написання бізнес-плану. Ти маєш написати його так, щоб він був рентабельним. Як би там у тебе не склалися плани, та за документами повинно бути все без жодної помарки. Брала грант на 250 тисяч гривень. Тут основною умовою було створити два робочих місця. Я стою на обліку у центрі зайнятості, і є певні інспектори, які закріплені за мною. Вони стежать за умовами виконання. Кожних пів року – перевірка.  Я дуже тягнула з подачею заяви. І в останню ніч перед дедлайном  таки її завантажила. Для участі у програмі потрібно було не мати кредитів, бути чистим, як білий папірець. Ні судимості, ні боргів перед державою… Ставилась навіть вимога вказати свій сімейний стан, дохід та витрати не лише на себе, а й на дітей.

І, нарешті, Надія отримала лист на електронну адресу, що виграла грант. Тоді знову звернулась до міськрайонної філії обласного центру зайнятості. Окремо жінка тепло дякує її працівниці та своїй інспекторці Людмилі Пась, яка дуже допомагала та підтримувала. Так і відкрилась студія манікюру та педикюру «Beauty Space by Nadia Kostiuk».

–  Чи ти сама займалась пошуком приміщення, купівлею обладнання?…

–  Сама. Усе сама. Тоді прийшло на рахунок 250 тисяч гривень. І я за пів року мала реалізувати цю суму, але не відхиляючись від бізнес-плану. З інвентарем, певно, було найлегше. Виникали проблеми серйозніші.

Проте сім’я її підтримувала. Надія розповідає, що навчила родину приймати ті рішення, які приймає й вона. Особливо підтримала її мама, а також сестра Катерина. І морально, і фінансово.

– Як ти поєднуєш і сім’ю, і бізнес, коли у тебе троє дітей?

–   Намагаюся черпати від них натхнення. Вони троє завжди тримають мене в тонусі. Не маю часу розслабитися, плакати. Знаю, що маю зробити. У мене немає такого: «Я не можу, я не хочу». Тобто лягти та закритися від світу. Тим більше, що діти вже дорослішішають, більше розуміють. Дівчаткам по 8, 10 та 13 років.

Салон Pied-de-Poule не лише дав мотивацію відкрити власну справу, а й познайомив із майстринею манікюру Наталією Гуз, яка тепер права рука Надії у салоні.

–  Я закинула їй цю ідею. Сказала: «Знаєш, я тут наважилась на таке діло… Але поділюся тільки з тобою». А вона мені відповідає: «Ну то все, пробуй!». І, коли мова зайшла про пошук працівників, я точно знала, що один у мене вже є. Наталі  дуже довіряю, завжди залишаю на неї все. А це дуже полегшує роботу, дає стабільність. Знаю, що вона зробить усе так, як і має бути. Наталя дуже педантична, як і я, любить чистоту. А без чистоти у нашій справі – нікуди.

У салоні не лише її високий рівень, а й найвища медична стерилізація в місті. За словами Надії, такий апарат є лише у двох студіях.

– Це автоклав класу Б. Саме тому і брала грант, адже хотіла закупити професійне обладнання. Так як ми займаємося педикюром, і ноги не завжди здорові, тому й хотілося мати професійний апарат із витяжкою. Адже, коли йде чистка грибкових нігтів, то грибок може розпорошуватися по всьому приміщенні. А в апараті є пилосос, який усе очищає. Тож купила автоклав та педикюрне крісло за грантові кошти.

Звісно, не все було гладко. Надія стикнулась із величезною проблемою: вона не могла знайти працівника. Ніхто не хотів працевлаштовуватися офіційно. Це дуже тиснуло психологічно, адже надати два робочих місця – основна умова гранту.

–  Я тоді пішла на ризик. До мене ходила клієнтка, молода дівчина. І я домовилася з нею, що вона спробує себе в ролі майстрині манікюру. І стала вчити її з нуля. Вона погодилась, і я змогла рушити далі, за що  їй вдячна.

– Спочатку салон розміщувався у приміщенні на площі, а тепер – на вулиці Роксолани. Чому змінили розташування?

– Бо розширилися. Поставили в студії ще одне крісло для педикюру, надали місце для майстрині-бровістки. Тому ми, до того ж, у пошуку майстрині педикюру та манікюру. Надіюсь, не зупинятимемося на досягнутому, і в нас додадуться й інші майстри.

– Що виявилось найбільш неочікуваним, коли ти почала вести власний бізнес?

– Люди. Одні стали заздрити, інші взагалі припинили розмовляти зі мною. А ще інші дивувались: «Як? Як вона з трьома дітьми, з села (бо Устилуг називають селом), десь там пнеться, кудись лізе?». Але мене це ніколи не зупиняло.

– Що би ти з самого початку робила не так, якби мала досвід, який маєш зараз?

– Дуже хочу купити своє приміщення. Багато витрат іде на оренду. Наповнення  є, треба лише стіни. Та в умовах війни дуже важко щось планувати, купувати.

Одного вечора Надії зателефонував невідомий номер. Голос у слухавці сказав: «Ми хочемо вручити вам подяку від міського голови. За відкриття власної справи в буремний та неспокійний час».

– Я дуже рада, що працюю офіційно, сплачую податки. Адже якась частинка йде на стабільність нашої держави. Хочу жити й працювати в Україні, хочу, аби мої діти теж залишились тут. Адже мій чоловік пішов до війська за власним бажанням. Мені дуже важко було звикнутися з цією думкою, але я зрозуміла, що мій чоловік є свідомим. Я пишаюся ним. Хоча й плачу іноді.

Надія поділилася, що далі хоче створити платформу для навчання майстрів манікюру на базі салону. Звісно, у планах і залучення майстрів інших б’ютігалузей. Маленькими кроками дійшовши великої мети, зупинятися вона не має наміру.

– Перед поданням заявки на грант, я купила книгу. Не пам’ятаю автора, але називається вона «Іди туди, де страшно». І сама назва книги мене таки спонукнула ризикнути. І досі я притримуюсь цього принципу, бо правильний шлях – це завжди важкий шлях.

Розмовляла Сніжана ДОРОВСЬКИХ,

студентка другого курсу навчально-наукового інституту журналістики КНУ

Читайте також:

• Майстриня із золотими руками: волинянка створює оригінальні подарунки і вирощує рослини
• Не знайшла себе в шитті – побудувала успішну кар’єру в птахівництві: історія Марії Джус із Волині
• Вчителька з Луцького району зробила бізнес на виготовленні сушених овочів