Майже 16 годин чекав евакуації з турнікетом на нозі: історія незламного бійця з Волині

Ампутація, реабілітація, нове життя з протезом і підтримка дружини – як боєць не здається і знаходить сили рухатися вперед, розповідає Суспільне.

«Кулі над вухами дзвеніли»

Поранення Дмитро Ціхоцький отримав під час того, як російські військові штурмували українські позиції на Харківщині. Окупанти закидували гранатами з дронів та газом, обстрілювали з артилерії, зав'язався стрілецький бій, пригадує боєць.

Під час бою українські військові маленькими групами по 3-5 чоловік відходили з позицій.

«По нас уже стріляли стрілецькою зброєю, чути було, що кулі над вухами дзвеніли. Ніхто не хотів першими вибігати, бо на перших саме акцентують увагу вороги. Я все ж вирішив першим бігти», — каже боєць.

До своїх бліндажів Дмитро Ціхоцький не добіг кілька метрів. Підірвався на протипіхотній міні.

«Дивлюся, в мене немає пів ступні, відірвало разом із берцем, в мене залишається одна п’ятка і половина берця, — додає захисник. — На адреналіні починаю бігти ще метрів 15 до бліндажа, щучкою ниряю в нього, аби сховатися від дронів».

Турнікет допоміг накласти побратим, вколов знеболювальне та напоїв солодким чаєм, аби поповнити запаси глюкози в організмі. Дмитро Ціхоцький далі пересуватися не міг. Тож залишився у бліндажі чекати ночі та подальшої евакуації.

Зі слів Дмитра, для захисту мав гранату. Думав, щоб пораненим не потрапити до полону — підірве і себе, і російських військових, якщо до нього доберуться.

«Думав, залишуся стікати кров’ю і до ранку не доживу»

До великого бліндажа, куди мав приїхати евакуаційний пікап, Дмитру залишалось 800 метрів. Їх мав подолати, коли стемніє. Кожні дві години послаблював турнікет та був з побратимами на зв'язку.

«Я лежав сам, і кожні 10 хвилин прилітав дрон, і скидав на голову гранату. Я просто закривав вуха. Це все, що я міг робити», — каже ветеран.

Поранення Дмитро отримав пів на дванадцяту дня. До вечора, пригадує, його почало трусити, підіймалась температура, виступав холодний піт. Нога була темно-синя і на ній були пухирі. Каже, що розумів, якщо не збере свої останні сили і не проскаче на одній нозі відстань, яка залишились до евакуації, то може загинути.

«Думав, залишуся стікати кров’ю і до ранку не доживу. Але прийшли побратими і допомогли рухатися. Пробігли 15 метрів і сховалися в посадці. Я обертаю голову — наді мною дрон світить лазером. Я думаю: «Все вже. Капець мені». Скид на мене, але напевно осколки всі пішли в землю або вверх, один тільки залетів мені в бік», — говорить боєць.

Дрон полетів назад, але розуміння того, що він повернеться і буде далі добивати, каже Дмитро Ціхоцький, було. Вдалось проповзти ще до одного дерева, з товщим стовбуром і кроною. Там боєць і заліг. Дрон все ж повернувся. З нього був другий скид — граната. Коли встиг попрощатися з життям, розповідає Дмитро, то зрозумів, що вона не зірвалася. Вижив.

Прибігли хлопці та ще 15 метрів просунули пораненого на гілках до евакуаційного авто.

«Я розумів, що буду без ноги. Хотів лише живим залишитися»

Першу медичну допомогу Дмитро Ціхоцький отримав в стабілізаційному пункті у Куп'янську. Туди пораненого бійця доправили о третій годні ночі. У нього вже впав тиск був 90 на 60 та була гангрена. Лікарі поставили крапельницю та відправили до лікарні у Харків. Там о шостій годині ранку 9 травня прооперували.

«Мене питає хірург: «Ти розумієш, що тобі ногу відріжуть?». Звичайно, я розумів, що буду без ноги. Хотів лише живим залишитися, хоча б так. Кажу: «Відрізайте вже! Робіть, що хочете, аби здоровий був. І все», — каже Дмитро Ціхоцький.

Через 5 днів Дмитра перевели до інституту Шалімова у Київ. Там медики зробили 5 операцій з пересадкою шкіри, і з пересадкою м'язового клаптя. Це робили для того, щоб чоловіку було зручно ходити: кістка не пробивала шкіру та не робила ран.

Хоча в Дмитра висока ампутація, проте він готується до протезування. Їздив на консультацію щодо протезування у центр Super Humans. Каже, що там сказали, що поки рана не загоїлась і він не готовий до протезування.

Вартість протеза, який би згинався в коліні, ним можна було б керувати з мобільного пристрою, з ним можна було б плавати та ходити по сходинках — 72 000 євро. 50% вартості протеза можуть у центрі покрити, а 50% потрібно буде самому шукати, каже Дмитро Ціхоцький.

«Моя дружина підтримає мене від початку війни»

Нині ветеран живе в Луцьку. Тут проходить реабілітацію, займається в спортзалі, ходить на масажі та спробував грати в ампфутбол. У всьому, говорить, допомагає та підтримує дружина.

З нею познайомився ще до початку повномасштабного вторгнення в інтернеті. Жінка виявилась з сусіднього села. Зустрічалися, коли Дмитро приїжджав у відпустки під час служби. Розписалися у Києві, не запросивши на розпис ні батьків, ні друзів.

«Моя дружина підтримає мене від початку війни. Найважче мені сходити в душ. Мені дружина допомагає в тому. Я просто ставлю стілець в ванну, сідаю акуратно і дружина вже ставить душ мені чи навіть допомагає тримати. І так я миюся», — розповідає ветеран про те, як вдається пристосовуватись до нових життєвих обставин у побуті.

Чоловік навчився на милицях спускатися зі сходинок. Каже, щодня, попри те, що тяжко, виходить на вулицю, у двір, щоб подихати свіжим повітрям, людей побачити.

Дмитро Ціхоцький каже, що варіантів для самореалізації, навіть з ампутацією — безліч. Можливо, напише бізнес-план для втілення якоїсь з підприємницьких ідей, можливо почне професійно займатися ампутфутболом, бо до поранення грав з Сенкевичівську команду. Уже почав знімати кулінарні відеоролики в ТікТок, на яких показує, як дає собі раду на кухні. Головне, каже ветеран, не падати духом і жити.

Читайте також: 

• «Мені не байдуже, що буде з нашою країною», - підполковник з волинської «сотки»
• «Людину я нізащо не скривджу, але орки – то нелюди»: історія артилериста «Дімаса» з 100-ї бригади
• Війна забрала найдорожче – здоров’я та дружину: історія незламного воїна з Волині