Війна забрала найдорожче – здоров’я та дружину: історія незламного воїна з Волині

Олексій виховувався в сім’ї військового, тому ще зі шкільних років мріяв стати армійцем. Його кар’єра військовослужбовця розпочалася у 2014-му. Як розповідає, отримав повістку й відразу подався на службу. Спочатку готував їжу, а потім вступив на контрактну службу. Відтоді перебував у найгарячіших точках: Дебальцеве, Горлівка, Золоте. Пригадує, що саме там полягло багато його побратимів. Тоді він навіть не здогадувався, що найважчий період у його житті – ще попереду, пишуть Волинські новини з посиланням на сюжет ТРК «Аверс».

Уже під час повномасштабної війни Олексій у званні сержанта відбивав ворога на найскладніших напрямках фронту на Харківщині. Саме там під час ворожого обстрілу отримав важке поранення руки.

«Зранку стояли й планували, що на сьогодні робити. Тільки просвистіло – і все. Я зрозумів, що вдарив осколок, але не думав, що відірвало руку. Пролетіло, та й пролетіло. Встромилося в машину. Усі почали ховатися, а я дивлюся на руку: вона висить», – пригадує військовий Олексій Макарчук.

Тоді чоловік не відчував ні болю, ні страху. Вже у стінах лікарні медики повідомили, що руку потрібно ампутувати. Найбільшою підтримкою та опорою під час лікування для нього була дружина. Вони познайомилися на військовому полігоні. Жінка мотивувала його та не дозволяла здаватися. Вони мріяли про власний будинок, дітей і спокійну старість.

Поки Олексій перебував на реабілітації, його кохана боролася на фронті. І під час виконання бойового завдання загинула. Так війна забрала в нього все: кар’єру військового, здоров’я, дружину та плани на щасливе майбутнє.

Щоб оговтатися, Олексій почав працювати на землі.

«Дружина любила троянди… На клаптику землі біля будинку ми з сусідами порозсаджували троянди. Як навесні розцвітають, то красиво. Це в пам'ять про неї. Полюбив уже я ті квіти», – каже чоловік.

Згодом він почав шукати роботу. Нині працює в ліцеї села Підгайці. У цій школі Олексій і сам навчався. Його повернення до закладу освіти стало радісною новиною і для вчителів, і для учнів.

«Я знаю його з дитинства. Олексій навчався в нашій школі з першого до одинадцятого класу. Був хорошим, слухняним учнем. Середній бал мав. Як почалася АТО, відразу за мобілізацією пішов захищати Україну. Завдяки Управлінню поліції охорони він був працевлаштований до нас на роботу. Охороняє ліцей, що потрібно для такої великої школи, як наша. Діти його поважають, він їх дисциплінує», – розповідає директорка ліцею Лариса Ляшук.

Тепер замість оборони фронту Олексій оберігає спокій учнів. Найбільшою мрією волинянина залишається перемога України.

Читайте також:

• Дідусь шести внуків з Волині воює на Торецькому напрямку
• Планував стати архітектором, але став Героєм: історія воїна з Херсонщини, який знайшов вічний спокій на Волині
• «Плече до плеча»: головний сержант Андрій «Футболіст» з 100 ОМБр про довіру і бойову єдність