«Плече до плеча»: головний сержант Андрій «Футболіст» з 100 ОМБр про довіру і бойову єдність

Досвідом побратима поділилися на фейсбук-сторінці бригади.

Пан Андрій на псевдо «Футболіст» служить в 100 ОМБр на посаді головного сержанта 2 взводу 1 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону. До лав «Сталевої Сотки» чоловік добровольцем став 9 лютого 2023 року, вже маючи за плечима досвід строкової служби.

– Звання старшого солдата у мене було ще зі «строчки». Досить швидко став молодшим сержантом, але аж ніяк не за приємних обставин… – Коли загинув командир нашого відділення, довелося мені стати на його місце і, відповідно, отримати звання молодшого сержанта. А за рік – чергове звання сержанта, – розповідає Андрій.

Позивний бійця – «Футболіст» – пояснюється його великим захопленням у цивільному житті. Андрій серйозно займався футзалом, грав за луцький футзальний клуб «Мідас».

До речі, командування вже не раз натякало «Футболісту»: мовляв, час вже й «капітаном» команди ставати – тобто, міняти сержантські погони на офіцерські.

– Мені справді пропонували поїхати на навчання й одержати первинне офіцерське звання молодшого лейтенанта. Але станом на зараз вважаю за доцільніше перебувати саме на сержантській посаді. Це дає більше можливостей спілкуватися та працювати з особовим складом, передавати побратимам свої знання і бойовий досвід, – ділиться міркуваннями Андрій.

Має головний сержант взводу вже і свою «авторську методику» ефективної роботи з особовим складом:

– Треба постійно спілкуватися з хлопцями, цікавитися їхніми проблемами і разом шукати шляхи розв’язання цих проблем, – розповідає Андрій, – Зрештою, можна у вільний від виконання бойових завдань час разом виїхати на полігон і просто досхочу постріляти по мішенях – у багатьох випадках, до речі, це допомагає зняти внутрішню напругу.

А ось найголовнішим фактором успішного виконання бойових завдань «Футболіст» вважає довіру до побратима:

– Якщо ти впевнений, що біля тебе плече до плеча стоїть людина, яка завжди допоможе, завжди прикриє, а за потреби навіть винесе з поля бою – твоя впевненість зростає в рази.

На рідній Волині на Андрія чекають рідні, насамперед його сім’я – дружина та п’ятирічний син:

– З дружиною і сином ми дуже любимо їздити відпочивати, особливо в Карпати. Але у такі місця, де немає багато людей. – Нині моя сім’я за понад тисячу кілометрів від мене. Звісно, страшенно скучаємо одне за одним і мріємо про той час, коли знову будемо разом і матимемо можливість у будь-який момент гайнути в улюблені Карпати!

Читайте також:

• «Вони ж усі наші»: як восьмикласниця з Волині невпинно підтримує військових
• «Задача в нас одна – «множити на нуль» ворогів: історія бійця волинської бригади із позивним «Кучерявий»
• Готується до протезування і мріє повернутися в стрій: історія молодого бійця з Волині, який втратив руку на війні