Майже тридцять років у строю: спогади про полковника з Волині

Рід Мостових істинно козацького роду. Мама – медик, тато – військовослужбовець. Усі троє синів пішли стопами батька – стали військовослужбовцями. Олександр народився та виріс із братами в Луцьку, тут згодом звив і своє сімейне гніздечко. Але військова справа водила його стежинами всієї України – від Мукачева до Краматорська. Історію захиснкиа розповідає газета Полісся.

Як з 17 літ одягнув камуфляжну уніформу для проходження «строчки», так не знімав її майже тридцять років. Деякий час перебував у рядах прикордонної служби. Початок російсько-української війни приніс йому багато болю й втрат, змін пріоритетів і планів. Із 2014-го ротаціями перебував у зоні бойових дій, вів оборонні дії, зокрема, в Майорську, Станиці Луганській. Але в цей період на сторінках книги буття Олександра Мостового з’явився й радісний момент – шлюбними узами поєднав свою долю із жителькою Осівців Наталією. Та недовго щастя бриніло у їхній сім’ї, лише чотири роки. Дружину підкосила страшна недуга, навіки осиротивши родину.

Коли російський агресор прогримів вибухами по всій Україні, Олександр довго не вагався – вступив у лави тероборонівців (нині 100 ОМБр). З лютого 2022-го стояв на захисті українських рубежів, де у перші місяці щомиті можна було очікувати вторгнення ворога з білорусі. Згодом боєць волинської «сотки» разом із формуванням передислокувався на східний напрямок. Тривалий час його підрозділ утримував позиції в Серебрянському лісі. Набуті за період війни осколкові поранення, контузії, ненормоване харчування й застуди підірвали здоров’я чоловіка. А вдома турботи батька чекав ще й малолітній син. Два роки тому «Мост» звільнився зі служби, аби доглядати за дитиною.

— 1 лютого, на жаль, його життя обірвалося. Йому назавжди буде 47. Він був професійним військовослужбовцем і воїном за темпераментом – запальний і рішучий. Віддав військовій справі усю свою молодість, а у 2014-ому одним із перших йшов у групах добровольців у гарячі точки. За десятки років служби обіймав різні посади, пройшов шлях від звичайного солдата до полковника, – розповідає брат Сергій, також військовослужбовець.

Олександр Мостовий залишив по собі дві родові гілки від різних шлюбів – донечку та сина. А ще добре ім’я серед побратимів, когорту бойових звитяг і нагород, серед яких медалі «За оборону Донбасу», «За заслуги», «За службу та звитягу», пам’ятна медаль «Захисникам вітчизни», пам’ятний нагрудний знак «За Україну, за її волю».

Свій вічний спочинок лучанин знайшов на малій батьківщині дружини – в Осівцях, поруч із її могилою. А ми мали за честь віддати йому тут останню земну шану та повинні зберегти світлу пам’ять про захисника через покоління.

Іванна ГАЙДУЧИК.

Читайте також:

• Виносив на собі побратимів до евакуаційної машини: 25-річному захиснику з Волині просять присвоїти звання Героя України
• Під час останньої розмови попередив: «Там, де я буду, зв’язку може не бути довго». Історія безвісти зниклого воїна з Волині
• Вів команду, ризикуючи життям: на Волині вперше в храмі заупокійне богослужіння за захисником лунало українською