Michelle Andrade: про найекстремальніші моменти «Орел і Решка», шлях у кіно та латинські мотиви в її творчості

В інтерв’ю журналістам ВСН співачка та акторка Michelle Andrade поділилася своїм досвідом у музичній індустрії, розповіла про роботу ведучою тревел-шоу «Орел і Решка», акторські амбіції та вплив латиноамериканських мотивів на її творчість.

- Як вплинуло поєднання болівійської та української культур на формування Вашого творчого стилю?

- Я безмежно вдячна батькам за можливість відчувати обидві ці культури одночасно. Вони абсолютно різні, й у музиці, й у сприйнятті світу.

Завдяки тому, що я з дитинства слухала багато різної музики, я можу створювати щось нове й цікаве. Це дозволяє мені міксувати різні ритми та експериментувати зі звучанням. Мій стиль може здаватися незвичним, але водночас органічним, тому що це відображення мене — україно-болівійки.

- Заняття художньою гімнастикою, танцями та волейболом у дитинстві – який вплив вони мали на розвиток Вашої сценічної впевненості?

- Я дуже вдячна батькам за підтримку у всіх сферах, які мені подобалися. Волейбол допоміг мені зрозуміти, що я можу стати кращою та успішною незалежно від віку. Він виховав у мені любов до спорту, витривалість, уміння працювати в команді та не боятися синців.

Художня гімнастика дала мені відчуття сцени. Я зрозуміла, що люблю виступати перед глядачами, перевтілюватися, танцювати й бути серед найкращих. І, звісно, завдяки гімнастиці в мене хороша гнучкість, яка досі допомагає мені у заняттях йогою та спортом.

- Як переїзд до України у 2010 році змінив Ваше життя та вплинув на обрання музичної карʼєри?

- Переїзд до України став переломним моментом у моєму житті. Моя сім’я завжди була дуже музичною, але саме тут я зрозуміла, що музика - це більше, ніж хобі. Вирішальним кроком стала участь у «Х-Факторі». Саме він дав поштовх моїй кар’єрі в Україні.

- Чи був момент у вашій кар’єрі, коли ви зрозуміли: «Ось, я нарешті на великій сцені»? Що для вас стало справжнім стартом у шоу-бізнесі?

- Правду кажучи, не можу пригадати конкретного моменту, коли усвідомила: «Ось, я на великій сцені». Все відбувалося настільки швидко і масштабно, що я просто пливла за потоком подій, не встигаючи усвідомити, що відбувається з моїм життям –  у хорошому сенсі, звичайно!

- Чи важко було адаптуватися до музичної індустрії України? Які виклики довелося подолати на старті?

- Адаптуватися до музичної індустрії України було непросто передусім через менталітет і, звичайно, мову. На сцені увага до тебе особливо велика, тож будь-яка неточність одразу помітна. Але мені було приємно, що люди розуміли й приймали мене такою, яка я є.

Ще один виклик - як поводитися на сцені, як давати інтерв’ю, як узагалі стати цікавою для аудиторії. Тоді я просто робила те, що подобається, не задумуючись, як це виглядає збоку. Іноді отримувала хейт, наприклад, коментарі типу: «Ого, яка вона маленька!». А я не сприймала себе маленькою! Проте я дійсно була дуже юною. Від мене чекали чогось особливого, а я сама ще не до кінця розуміла, як це дати. Але я не жаліюся — усе це зробило мене сильною, допомогло вирости як особистість і як артистка. Я люблю працювати над собою й бачу результати.

- Що надихає Вас на створення музики і як Ви обираєте тематику для своїх пісень?

- Я завжди співаю про особисте. Мені важливо передавати аудиторії свій досвід, щоб люди проявляли себе через мою музику, лікували свої рани або просто ставали більш вільними.

Часом я хочу, щоб пісня допомогла слухачам відключитися від буденності, а іноді – щоб вона стала для них підтримкою в непрості моменти. Коли створюю музику, я завжди думаю не лише про себе, а й про те, що хочу, щоб відчували ті, хто її слухає.

- Ви співаєте українською, англійською та іспанською. Чи помічаєте ви, що слухачі по-різному сприймають ваші пісні залежно від мови виконання?

- Так, різниця у сприйнятті пісень залежно від мови дуже відчутна. Коли я співаю англійською, це звучить круто, але іноді здається, що слухачі не до кінця зі мною на одній хвилі.

З іспанською чомусь все інакше. Виникає якийсь особливий зв’язок, наче магія. Навіть якщо люди не знають мови, вони ловлять знайомі слова, як «Amor» чи «Hasta La Vista», і це їх зачіпає.

Мені подобається, що моя аудиторія сприймає мене такою, яка я є. Слухачі знають, як сильно я поважаю українську культуру та люблю співати українською. Але водночас вони знають, що для мене важлива й моя болівійська спадщина. Саме тому мені подобається міксувати мови в піснях – українську з іспанською, англійську з іспанською. Це додає музиці особливого звучання. І, здається, слухачі навіть відчувають, що я по-різному проявляюсь залежно від мови, якою співаю.

- Який момент у вашій кар’єрі ви вважаєте переломним?

- У кар’єрі трапляється багато важливих моментів, але, мабуть, саме переломним для мене став період повномасштабного вторгнення. Саме тоді ми розірвали контракт із продюсерами, і в мене не було відчуття майбутнього чи чіткого розуміння, як рухатися далі.

Втім, згодом я усвідомила, що цей виклик був необхідним. Я давно прагнула знайти власну команду, відчути повну свободу у творчості та взяти контроль над своєю кар’єрою. Це стало моментом перезавантаження, який змусив мене розкрити свій потенціал не просто як публічної особистості, а як артиста, що самостійно керує своїм життям і професійним шляхом.

Я завжди сприймаю переломні моменти як можливість для зростання. Вони можуть здаватися складними й навіть лякати, але на глибшому рівні я розумію, що всі зміни ведуть до кращого.

- Чи були моменти, коли хотілося все залишити? Що допомагало рухатися вперед?

- По-перше, моя команда - люди, які в мене вірять, навіть коли мені самій здається, що все йде не так. А ще мої рідні й друзі. Це люди, з якими можна бути відвертою, розмовляти, ділитися переживаннями. Самій справлятися з усім, звичайно, можливо, але навіщо? Людям потрібні люди.

По-друге, дуже важливо бути щирою із собою, говорити про свої емоції, і тут мені допомагають розмови з психологом.

Також спорт і йога –  це те, що веде мене до себе. Я розумію, що робота з тілом дуже важлива для мого стану. Вона дає сили, натхнення й мотивацію рухатися далі.

І, звичайно, величезна праця, яку я проробила за всі ці роки. Я не можу просто так залишити свою кар’єру, бо вона мені справді подобається. Через творчість я проявляю себе й допомагаю людям.

- Як би ви описали свою еволюцію як артистки від перших виступів до сьогодні?

- Я б сказала, що зараз відчуваю себе набагато впевненіше. Хоча й раніше мала цю впевненість, тепер вона підкріплена досвідом. Я більше не боюся помилятися, забувати слова чи навіть падати на сцені. Якщо щось піде не так це не страшно. Я зрозуміла, що сцена – це місце, де можна робити все, якщо це йде від щирого серця.

Раніше я хвилювалася через дрібниці: забула слова, пропустила –  і вже паніка. Зараз я ставлюся до цього набагато спокійніше. Я знаю, як підтримати публіку, знаю, які емоції хочу передати слухачам, і використовую свій досвід, щоб робити це ще краще.

- Який момент під час зйомок «Орел і Решка» був для вас найбільш екстремальним або незабутнім?

- Таких моментів було багато, але є два, які я запам’ятала назавжди.

Перший - це стрибок із парашутом у Дубаї. Це був мій перший раз, і я навіть не знала про це заздалегідь! Все організували як сюрприз, щоб мої емоції були максимально щирими. Навіть коли я стояла на майданчику й бачила, як люди спускаються з відкритими парашутами, я ще не розуміла, що зараз сама це робитиму. А коли нарешті усвідомила, вже не було можливості відмовитися. І я щаслива, що це сталося! Це був незабутній досвід, який я хотіла б повторити. На жаль, цей момент так і не вийшов у програмі, але для мене він назавжди залишиться особливим спогадом.

Другий – це Непал, Катманду. Я досі хочу туди повернутися, це неймовірне місце. Але найсильніше враження залишив відкритий крематорій на березі річки Багматі. Це був справжній шок: з одного боку – ритуали кремації, з іншого – люди, які просто спостерігають. Найважче було підходити до родичів померлих і запитувати, що вони відчувають. У той момент я вперше відчула, що не хочу бути ведучою, не хочу працювати. Ставити незручні питання було частиною моєї роботи, і часом я її за це ненавиділа. Але треба бути професіоналом, і я змушувала себе йти далі. Це був один із найскладніших моментів за весь час роботи в «Орел і Решка».

- Чи було місто або країна, які вас несподівано вразили або розчарували?

- Я неймовірно рада і пишаюся тим, що завдяки шоу побувала в Пакистані. Це країна, про яку я, можливо, ніколи б навіть не замислилася як про місце для подорожі. Але цей досвід вразив мене до глибини душі.

Пакистан здивував своєю культурою, людьми, їхнім способом життя. Побувавши там, починаєш по-іншому дивитися на світ. Це відкриває очі, змушує цінувати те, що маєш, і бути вдячним за прості речі –  можливість жити в комфорті, мати доступ до базових благ.

Це був один із найяскравіших моментів, які подарував мені цей проєкт. Адже одне – дивитися на країну через екран, а зовсім інше –  бачити все своїми очима, проживати ці моменти на власному досвіді. До того ж у другому сезоні я вже працювала впевненіше, менше хвилювалася через велику кількість тексту чи реклами. Я почала більше насолоджуватися моментами, розглядати міста не тільки як ведуча, а і як турист. Хоч часу для цього було мало, бо 90% зйомок - це суцільна робота, без відпочинку.

- Що найцінніше вам дала ця подорож? Можливо, якийсь новий погляд на життя або цікаві знайомства?

Цей досвід неймовірно розвинув мене як особистість. Одна з найцінніших речей – це можливість заповнити прогалини в знаннях з географії. У школі мені було складно, особливо через мовний бар’єр, тому деякі теми просто проходила повз. А проєкт «Орел і Решка» став для мене своєрідним практичним уроком: я не просто дізнавалася нове, а проживала це на власному досвіді.

Але найголовніше – це зміна світогляду. Я навчилася не засуджувати, а розуміти. Чому люди в різних країнах живуть саме так? Чому вони мислять по-іншому? Це дало мені глибше бачення світу, допомогло стати більш відкритою та гнучкою в сприйнятті різних культур.

- Як часто ви переглядаєте випуски з собою та чи хотіли б ще раз стати ведучою тревел-шоу?

- Спочатку мені було дуже важко дивитися перші випуски зі своєю участю. Я не почувалася впевнено як ведуча, і, якщо бути чесною, це було навіть трохи болісно - я хотіла показати одне, а виходило інше.

Але з часом я зрозуміла, що потрібно працювати над своїми помилками, тож поступово почала переглядати ті випуски, які вважала вдалими. Спочатку вибирала ті, де почувалася більш впевнено, а потім зрозуміла, що все не так страшно, як мені здавалося.

Зараз я рідко переглядаю випуски, але коли це трапляється, найцінніше для мене – дивитися їх із близькими людьми. У мене є друг, який справді цінує те, що я роблю, і дивиться на мене не так критично, як я сама. Його реакція допомагає мені побачити себе з боку й прийняти свої сильні сторони. Те ж саме відбувається, коли я переглядаю випуски з родиною. Наприклад, коли бабуся пропонує подивитися «Орел і Решка», я одразу погоджуюсь, бо знаю, що це буде особливий момент. Адже для неї та інших рідних бачити мене на екрані – це гордість.

Щодо повернення в тревел-шоу – так, я б із радістю ще раз спробувала себе в цій ролі. Це був неймовірний досвід, і я завжди відкрита до нового!

- Що спонукало Вас спробувати себе в акторстві та як цей напрямок доповнює Вашу музичну творчість?

Моє знайомство з акторством почалося завдяки «Х-фактору». Після шоу до мене звернувся Сергій Пархоменко (Серьога) і запропонував зіграти головну роль у його короткометражному фільмі. Для 16-річної мене це було щось неймовірне! Я завжди відчувала, що музика, кіно й творчість тісно пов’язані, тому з радістю погодилася.

Це був мій перший досвід акторства, і, щоб підготуватися до ролі, Сергій відправив мене на курси акторської майстерності. Згодом я так захопилася цим процесом, що продовжила навчання впродовж трьох років. Акторська майстерність допомогла мені краще розуміти свої почуття, навчитися передавати емоції глядачам, глибше відчувати мистецтво. 

Крім того, це дало мені більше розкутості. Акторська майстерність – це завжди вихід із зони комфорту. У 16 років мені довелося грати роль, яка була повною протилежністю моїй особистості. Тоді я ще не вміла чітко відстоювати свої кордони, казати «ні» чи дозволяти собі бути вільною. Але саме через акторське перевтілення я навчилася краще розуміти себе, відчувати свою силу.

Зрештою, акторство доповнює мою музичну кар’єру, бо дає мені можливість розширити свій творчий світ і глибше працювати з емоціями. Я захоплююся акторами, їхнім мисленням, здатністю занурюватися в ролі, і цей досвід зробив мене більш відкритою та впевненою в собі.

- Ви мали досвід роботи у культовому серіалі «Корона». Чи хотіли б ще зніматися за кордоном, можливо, для масштабних платформ на кшталт Netflix чи HBO? Чи бачите ви себе в акторстві серйозніше, ніж просто епізодичні ролі?

- Я дуже щаслива, що мала можливість попрацювати в «Короні». Але це стало можливим не лише завдяки вдачі - ми з моєю менеджеркою активно надсилали резюме, і зрештою мене помітили. Я навіть проходила співбесіду, і для мене це вже був великий крок уперед.

Звичайно, я б хотіла зніматися у масштабних проєктах. Мене дуже приваблює Netflix, хоча HBO також має сильні проєкти. Але я хочу зіграти таку роль, якої ніхто від мене не очікує. Це має бути щось потужне, як це було у Шарліз Терон у «Атомній блондинці» або у «Фуріозі». Я б хотіла зіграти персонажа, для якого потрібно готуватися пів року, рік або навіть більше: вчити нову мову без акценту, опанувати екстремальне водіння, стати професійною альпіністкою чи навчитися бойових мистецтв. Я хочу робити все сама, без дублерів, щоб максимально прожити роль.

- Наскільки складно було працювати в англомовному кінопроєкті? Чи довелося проходити додаткову підготовку?

- Насправді це було зовсім не складно. Завдяки проєкту «Орел і Решка» я вже мала досвід спілкування в різних країнах, де однієї англійської могло бути недостатньо. Моя багатомовність також зіграла свою роль, бо перемикатися між мовами для мене вже природно. Цей проєкт лише підтвердив, що я можу адаптуватися до будь-яких умов.

Щодо роботи на знімальному майданчику, то підхід режисера був трішки іншим, ніж я звикла. Хоча моя роль у «Короні» була маленькою – буквально 10 секунд у сюжеті - вона була ключовою. Тому режисер працював зі мною дуже ретельно, допомагаючи правильно входити в стан і точно передавати емоцію.

- Чим зйомки в серіалі відрізнялися від роботи на сцені чи в тревел-шоу?

- Кожен формат зйомок має свій унікальний процес. Але є один момент, який мені поки що не зовсім подобається в кіноіндустрії - це необхідність багаторазово повторювати одну й ту саму сцену.

На сцені все відбувається тут і зараз. Можна помилятися, імпровізувати, і це додає живих емоцій, робить кожен виступ унікальним. Те саме було в «Орел і Решка» - мені дуже подобалося, що шоу мало реаліті-формат. Ти жив у моменті, реагував щиро, а якщо камера не встигла зловити якусь класну фразу чи реакцію – це просто залишалося в пам’яті, і все.

У кіно ж важлива точність. Так, імпровізація можлива, але лише в межах сценарію. На сцені ж ти можеш відійти від сценарію на всі 100%, і це робить живі виступи для мене особливими.

- Чи хотіли б ви продовжити акторську кар’єру? Які жанри або ролі вас приваблюють найбільше?

- Так, я не проти продовжити акторську кар’єру, але це не моя головна мета. Моя мрія – це музика. Вона для мене на першому місці, я живу сценою, і саме там відчуваю себе найбільш природно.

Проте якщо говорити про кіно, я хотіла б отримати роль свого життя. Це може бути лише один або кілька фільмів, але такі, які запам’ятає весь світ і залишаться в історії кіно.

- Як ви підтримуєте українських військових у цей непростий час? Чи брали ви участь у благодійних концертах або ініціативах для ЗСУ? Який із таких моментів запам’ятався вам найбільше?

- Ми разом із іншими артистами підтримуємо військових у різний спосіб: записуємо відеопривітання, відеозвернення, збираємо кошти на концертах, беремо участь у благодійних заходах. Це найменше, що ми можемо зробити, але водночас дуже важливе.

Іноді, коли зустрічаєш військових, не завжди знаєш, як правильно поводитися. Нас цьому ніхто не вчив. Особливо, коли людина повернулася з полону чи після важких подій. У мене самої бували моменти, коли не знаходила слів. Але одного разу мій товариш Олександр Терен сказав мені просту, але важливу річ: іноді достатньо просто покласти руку на серце і сказати «дякую».

- Що, на вашу думку, кожен артист може зробити для наближення перемоги?

- Я вірю, що підтримка може бути різною. Благодійні концерти, збори коштів, зустрічі з військовими – усе це важливо. Але найцінніше – просто бути поряд, висловлювати вдячність і не забувати, заради чого вони борються. В наших силах - підтримувати людей, надихати, допомагати не опускати руки.

Ми можемо давати надію, навіть у складні часи, співати для людей, створювати музику, що допоможе хоч трохи відволіктися, знайти сили жити далі. Концерти, творчість – це спосіб нагадати, що життя триває, що навіть у стані війни ми можемо відчувати живі емоції, об’єднуватися, знаходити підтримку одне в одному.

- Яку роль відіграє родина у вашому житті та кар’єрі?

- Моя родина - це моє все. Вона відіграє найважливішу роль у моєму житті. Я щаслива, бо відчуваю, що виграла справжній джекпот, маючи таких неймовірних рідних.

Моя сім’я – це моє найбільше джерело підтримки. Брати, мама, тато, друзі – усі вони поруч зі мною, і я безмежно вдячна за це. Їхня любов і віра в мене дають сили рухатися вперед.

- Як батьки підтримували вас на початку творчого шляху?

Мої батьки завжди підтримували мене у всьому. Мама з самого початку хотіла, щоб я займалася тим, що мені подобається, тому ніколи не змушувала мене робити щось через силу. Вона просто давала можливості: якщо я хотіла спробувати себе в чомусь, вона завжди допомагала.

Я захотіла в музичну школу –  мама відвезла. Захотіла займатися волейболом - вона мене підтримала. Те саме було з танцями, гуртками, будь-якими іншими заняттями. Батьки бачили, що я прагну розвиватися, і давали мені простір для цього.

Тато був трохи суворішим, і в дитинстві я могла інколи на нього ображатися. Але зараз розумію, що це сформувало в мені дисципліну, відповідальність і багато інших важливих рис. І я дуже вдячна своїм батькам за все. Вони дали мені свободу обирати свій шлях, але водночас навчили бути наполегливою. Я їх безмежно люблю.

- Які традиції з Болівії ви зберегли у своєму житті?

- У дитинстві наша родина завжди збиралася разом у неділю. Це був день для сім’ї, і ця традиція залишилася зі мною досі.

Якщо субота – це час для друзів чи роботи, то неділя для мене завжди залишається особливим днем. Я можу провести його з бабусею, з рідними або просто зробити щось приємне для себе. Навіть якщо я далеко від родини, я намагаюся дотримуватися цього принципу, тому що він для мене дуже цінний.

Хоча я поїхала з Болівії досить рано, у 13 років, і багато традицій не стали частиною мого дорослого життя, ця звичка бути з близькими в неділю залишилася. І коли в мене буде власна сім’я, я б хотіла зберегти цю традицію — щоб кожну неділю ми проводили разом із чоловіком і дітьми.

- Як часто ви бачитеся з рідними, враховуючи ваш щільний графік?

- Насправді через щільний графік я не так часто бачуся з рідними, як хотілося б. Але ми постійно на зв’язку – у нас є спільна група в WhatsApp, і кожен день ми переписуємося. Це вже велика цінність, адже, навіть перебуваючи в різних куточках світу, ми залишаємося близькими.

У нашій сімейній групі понад 20 людей, і вона постійно розширюється: з’являються нові члени родини, діти, дружини моїх братів. Це допомагає нам відчувати єдність, навіть якщо ми далеко одне від одного.

- Чи підтримують рідні вашу творчість? Можливо, хтось із сім’ї також має музичний талант?

Моя родина - мої фанати №1. Вони завжди підтримують мене, радіють за мої досягнення, коментують, діляться новинами про мою творчість у нашій сімейній групі. Мама й тато завжди першими надсилають у чат мої нові пісні чи відео, тож я постійно під їхнім «наглядом»! Але, наприклад, кліп на пісню «Маргарита» їм було трохи важко показувати.

Щодо талантів у сім’ї – так, у нас багато творчих людей. Усі дуже музикальні, тому в нас завжди звучала музика. 

- Яким був ваш найтепліший момент у родинному колі?

- Мій найтепліший момент у родинному колі - це святкування Різдва з 24 на 25 грудня, коли ми всі збиралися разом біля ялинки. Це найяскравіші спогади з мого дитинства, сповнені тепла, радості та відчуття справжнього сімейного єднання.

Я безмежно вдячна своїй родині за те, що вона показали мені: любов – це найголовніше. Попри всі життєві моменти, сімейні драми чи труднощі, саме любов об’єднує та дає силу. Дякую бабусі, батькам, дядькам і тіткам за те, що ми досі зберігаємо ці традиції.

- Якби ви могли забрати одну річ із дому дитинства, що б це було?

- Я б забрала своїх ляльок Барбі. Тато привозив мені їх, і в мене була ціла колекція. Але коли я переїхала, всі вони залишилися в Болівії. Зараз я навіть не знаю, де вони можуть бути - думаю, їх уже давно подарували без мого відома.

- Як ви реагуєте на хейт у соцмережах та публічному просторі?

- Почнемо з того, що в мене не так вже й багато хейту. Він з’явився більш помітно після виходу пісні «Маргарита», а саме через кліп. Але, чесно кажучи, ми з командою просто сміялися над цими коментарями, тому що знаємо, скільки зусиль вклали в цю роботу разом із режисером. Ми отримали той результат, який хотіли, і це для нас найголовніше.

Якщо критика конструктивна, -– я візьму її до уваги. Але в більшості випадків це просто негатив, який більше говорить про тих, хто його пише, ніж про мене. Коли мені було 11 років, я сама могла залишати подібні коментарі, просто не розуміючи, що стоїть за цим. Тепер я знаю, що хейт часто виходить із внутрішнього незадоволення людей, а не через реальну проблему.

Тому я ставлюся до цього дуже спокійно. Якби я справді зробила щось погане, можливо, такі коментарі зачіпали б мене більше. Я просто продовжую жити своїм життям, творити музику і залишатися собою. І для мене це найголовніше.

- Хейт після «Маргарити» був досить гучним. Якби ви зараз знімали кліп, чи змінили б щось?

- Я б нічого не змінила. Навпаки мені дуже сподобалося те, що ми зробили. Я і вся команда проявили себе саме так, як хотіли. Можливо, ми навіть свідомо викликали трохи провокації. Це було сміливо, весело і точно не залишило нікого байдужим. Але я не переживаю, хай коментують! Це лише підтверджує, що наша робота викликала емоції –  а це і є головна мета мистецтва.

- Чи був момент, коли критика вас особливо зачепила? Як ви з цим справлялися?

- Найболючіше -– це коли критикують мою поведінку з друзями чи близькими. Я досить емоційна людина, і раніше мені було складно говорити «ні», відстоювати свої кордони. Тепер я цьому навчилася, але все одно бувають ситуації, коли це дається важко. І коли хтось засуджує мене саме в цьому аспекті, мені справді може бути боляче.

Щодо кар’єри, способу життя чи творчості – тут мене критика не зачіпає. Я знаю, хто я, знаю, що роблю, і не намагаюся догодити всім. Я просто створюю музику, яка мені подобається. Якщо комусь не заходить - це нормально, я не можу писати пісні, які всім на 100% сподобаються. Конструктивну критику я готова сприймати, але деструктивну навіть не слухаю.

Раніше я, мабуть, погано справлялася з критикою, але зараз у мене є інструменти, які допомагають підтримувати внутрішній баланс. Та зрештою, мій головний критик – це я сама. Я можу себе так самокритично розбирати, що мені за це вже можна видавати премію. Головне – бути чесною з собою та залишатися гідною людиною.

- Чи змінилося ваше ставлення до негативу з роками? Можливо, ви виробили власні методи боротьби з ним?

- Так, звичайно, моє ставлення до негативу змінилося. Хоча в мене ніколи не було настільки масштабного хейту, щоб це стало проблемою, з роками я навчилася сприймати все спокійніше.

Велике значення мають щоденні практики, які допомагають мені підтримувати внутрішню рівновагу: читання, робота над собою, аналіз власних емоцій. Я зрозуміла, що головне – це мій внутрішній стан, а все, що говорять інші, залежить більше від них, ніж від мене. Тому я просто продовжую жити своїм життям і займатися улюбленою справою. А інші хай говорять, що хочуть.

- Над чим ви працюєте зараз? Чи плануєте випуск нових пісень або альбому найближчим часом?

Зараз я працюю над новим матеріалом, пишу нові пісні й дуже сподіваюся, що цього року їх буде багато. Найближчий реліз уже зовсім скоро – 28 березня виходить мій новий сингл «Карусель». Якщо вам сподобалася «Маргарита», впевнена, що ця пісня теж потрапить у ваш плейлист.

- Чи є у вас амбіції розвиватися в інших сферах, наприклад, кіно чи продюсуванні?

- Можливо, у майбутньому, але наразі – ні. Зараз для мене головне – творити музику та розвиватися як артистка. Це те, чим я живу і на чому хочу зосередитися.

- Яку творчу мрію ви ще не реалізували, але дуже хочете втілити?

- Моя велика творча мрія – зібрати свій перший масштабний сольний концерт, де весь зал співатиме мої пісні. І, звичайно, щоб це був sold out!

- Що б ви хотіли сказати своїм слухачам і тим, хто стежить за вашим творчим шляхом?

- Завжди зберігайте в собі людяність і тепло. Будьте справжніми, щирими, залишайтеся собою, незалежно від обставин. 

Читайте також:

• «Максимально гарячий вечір»: гурт Kalush Orchestra виступив у Луцьку
• Мільйон для ЗСУ та повернення на Нацвідбір: Laud про благодійність, музику і шлях до «Євробачення»
• Шанувальники обурені поведінкою відомого артиста з Волині: у чому справа