«Гачок завжди зі мною»: історія майстрині-переселенки з Луганщини, яка перевезла своє натхнення на Волинь

В інтерв’ю з журналістами ВСН Тетяна поділилася своєю історією та розповіла, як улюблена справа допомогла знайти опору.

Пані Тетяна більшу частину свого життя вона присвятила роботі в торгівлі, працюючи продавцем. Проте справжнє натхнення прийшло до неї вже на пенсії, коли з'явився час для душі.

«В’язати я почала у дорослому віці, після п’ятдесяти років. Просто дуже хотілося навчитися майстерності володіння саме гачком. Займаюся цією справою вже понад десять років», — розповіла Тетяна Іванівна.

Шлях у світ рукоділля розпочався з маленької іграшки — в'язаного песика, який зберігся у майстрині й донині як символ першого успіху. Тетяна Іванівна працює виключно гачком, а нові техніки опановує завдяки сучасним технологіям.

«Навчаюся за майстер-класами з інтернету. Для мене найцікавіший етап — це саме процес в’язання, це моє натхнення. Часто працюю під улюблений серіал, а гачок завжди беру з собою, куди б не йшла».

Досконалість потребує терпіння. Бувало, що пані Тетяна розпускала майже готові вироби, аби почати все заново і досягти ідеального результату. Вона впевнена: це не невдача, а цінний досвід. А найпершою результати її праці бачить донька, яка є головним поціновувачем творчості мами.

«Мені важко виділити якусь одну роботу, адже багато виробів мені щиро подобаються. Кожен з них — це прагнення створити щось нове та особливе».

Нині майстриня ставить перед собою нову амбітну мету — зв’язати свою найкрасивішу ляльку. А для тих, хто тільки мріє про власне хобі, у Тетяни Іванівни є проста, але мудра порада.

«Йти до своєї мети — і все обов’язково вийде!»

Читайте також:

• «Освіта дає зміст, а квіти дають натхнення»: історія учительки жестової мови з Волині
• «Садимо картоплю, сіємо дині, тримаємо ціле господарство»: історія волинянки, яка б ніколи не жила у місті
• «Тиха підтримка, яку носять на плечах захисники України»: як жінки з Волині наближають перемогу