«Наше покликання - завжди бути біля воїнів, наша головна зброя - молитва», - капелан з Волині

За його словами, до 2014 року в Україні капеланській службі не приділяли стільки уваги, як тепер, - пише газета «Новий погляд+».

- З того часу, коли на східних теренах нашої країни почалася війна, тоді ми, капелани, добровільно їздили на ротації, постійно перебуваючи з нашими бійцями на передовій. В наступні роки у військових частинах уже почали офіційно вводити такі посади, як військовий священник. Тобто капелан офіційно був у штаті кожного військового підрозділу. Тепер же, з 24 лютого, від держави чекаємо мандат, який прирівняє капеланів до військовослужбовців у соціальному забезпеченні.Покликання капеланів – завжди бути біля воїнів, особливо в такий непростий період часу, як зараз, а їхня головна зброя – це молитва, – каже отець Михайло.

Проте капеланська служба не знімає обов’язків мирського священнослужителя.

- В різних ситуаціях, навіть не завжди сприятливих та спокійних, стараємося, щоб наші воїни не були позбавлені духовної опіки, де б вони не перебували, - розповідає отець Михайло. – Свідченням цього є остання подія, коли ми освятили капличку на території підрозділу «Світязь» за старання та бажання військовослужбовців, адже, як зізнаються самі, мали потребу в тому, щоб духовна складова була присутня в їхньому житті. Адже те, що неможливо для людини – можливо для Бога.Чимало бійців, котрі у відносно спокійні роки поверталися з ротації, потребували спілкування зі священником. Та коли почалося повномасштабне вторгнення, ракетні обстріли мирних міст, духовної підтримки потребували не лише військові, а й їхні родини, каже отець Михайло. За словами капелана, сили та віри додавало родинам звичайне кількахвилинне відвідування храму та подана за здоров’я записка. Бути у такі важкі хвилини поруч, розрадити, підтримати – це найперший обов’язок священника.

У 2016 році на Волині утворили громадську організацію «Військові капелани Волині», до якої увійшло майже 30 священнослужителів з різних тоді ще районів нашої області.

-Ми маємо можливість їздити не тільки з духовною місією до наший військових, а й волонтерською. На жаль, не завжди поїздки є приємними. Так, влітку у Миколаїв ми доправили авто-рефрижератор, яким привозимо тіла наших загиблих Героїв додому, - з сумом каже отець Михайло.

Капелани не залишають родин, які втратили у війні своїх рідних, спілкуються з тими шістьма сім’ями волинських прикордонників, загибель яких офіційно підтверджено з початку 2014 року: трьох – під час АТО/ООС, та ще трьох – з початку повномасштабної війни.

Світязькими прикордонниками, які проходять службу тут, на місці, опікуватиметься отець Михайло, котрий приїжджатиме раз на місяць. Якщо є виникне потреба – прикордонники завше можуть звернутися до місцевих священників – отця Михайла Цвинкилевича, благочинного Шацького деканату ПЦУ, настоятеля Свято-Дмитрівського храму в Самійличах, та капелана Романа Скірака, настоятеля парафії святого Архістратига Михаїла ПЦУ смт Шацьк, котрий неодноразово бував у зоні бойових дій і як волонтер, і як військовий капелан.

Отець Роман став до лав військових капеланів Волині у 2015 році.

- Стати військовим капеланом може будь-який священник, аби було його бажання виявити прагнення саме до духовного служіння воїнам, - каже отець Роман. – Він має взяти опіку над певною військовою частиною, бригадою. Капелан має бути і психологом, і духовним наставником для бійців, міцною опорою, надійним духовним щитом нашого фронту, вміти дати слушну пораду, роз’яснити, підтримати.