Навіки 41: на Волині попрощалися із захисником Вячеславом Куцем

Про це повідомили в Ковельській міськраді.

Воїн народився у Ковелі. Навчався у ЗОШ №10. Професію водія-тракториста здобув у Луківському професійному училищі.Ще зі шкільних років захоплювався вільною боротьбою, любив риболовлю, відпочинок на природі. Спокійний і врівноважений, він умів цінувати щиру дружбу та родинне тепло.

Після смерті батька саме Вячеслав став головною опорою для мами та молодшої сестри Наталії. Він пройшов строкову військову службу в артилерійських військах. Згодом працював на будівництві — як в Україні, так і за кордоном, у Польщі.

Його військовий шлях розпочався у 2014 році. Коли ворог уперше прийшов на українську землю, він добровільно став на захист країни. У 2015 році повернувся додому. Мріяв про власну сім’ю, однак особисте життя не склалося. Та найбільшою його радістю стала донечка Ірина, якій нині 11 років. Як батько, він намагався наповнювати кожну хвилину їхнього спілкування турботою, теплом і любов’ю.

З початком повномасштабного вторгнення для Вячеслава настав ще й непростий період у родині — на його руках згасала мама. Коли її не стало, він знову вирішив добровольцем піти до війська.

Із вересня 2022 року він служив в артилерійському підрозділі 1-го окремого штурмового батальйону та виконував бойові завдання на найважчих напрямках. Під час спілкування з рідними підбадьорював і заспокоював: «Все добре, їду на завдання» або жартома казав: «Їду на роботу». Бо захист Батьківщини став для нього щоденною, важкою, але гідною справою, яку він виконував чесно і віддано.

Минулого літа він побував у відпустці. Навідав бабусю в селі, працював на дачі, яку придбав уже під час війни. Робив ремонт у садовому будиночку, мріяв про мирне життя. Дуже хотів, щоб там, на природі, жили його домашні улюбленці — дві мисливські собаки. Він будував плани на майбутнє і щиро вірив, що попереду ще багато мирних днів.

Після короткого перепочинку знову повернувся на фронт. Невдовзі опинився у самому пеклі — на Запорізькому напрямку. Пережив багато важких днів. Восени 2025 року разом із побратимами потрапив в оточення, з якого їм тоді вдалося вийти.Перед черговим бойовим завданням — 9 березня 2026 року — він надіслав вітання своїй племінниці Яні з нагоди її 17-річчя.

Пообіцяв подарунок, коли приїде у відпустку, яку вже планував. Та саме в той день його життя обірвалося.

Навідник 1-го артилерійського взводу артилерійського дивізіону військової частини А4848, молодший сержант Вячеслав Куць загинув 9 березня 2026 року поблизу населеного пункту Піщане Синельниківського району Дніпропетровської області.Йому назавжди 41…

«Висловлюю щирі співчуття родині загиблого — сестрі Наталії, доньці Ірині, бабусі Лідії Антонівні, тітці Валентині, двоюрідному брату Анатолію та всім, хто знав і любив нашого воїна. Його загибель — це ще одне нагадування нам, якою дорогою ціною дається свобода і незалежність нашої держави. Вічна пам’ять і шана Вячеславу Куцю», — сказав міський голова Ігор Чайка під час громадянської панахиди.

Поховали Вячеслава Куця на Алеї Героїв міського кладовища.

Редакція ВСН висловлює співчуття родині захисника. Вічна шана і слава Герою!