«Не хочу, щоб діти у це вв'язувалися»: відомий ексгравець луцької «Волині» розповів про службу в Нацгвардії

Про початок повномасштабної війни, волонтерську діяльність та службу Владислав розповів Суспільне Харків.

— Як Ви й ваша родина пережили початок російського вторгнення та окупацію?

— 24 лютого рано вранці набрав мене друг мій, каже: «У Борисполі — вибухи, тому збирай речі, забирай дітей і виїжджай в якомусь напрямку». Я не ставив інших питань. Підняв дітей. Ми тільки виходити, а тут летять понад 20 гелікоптерів. Бомбило ліворуч, праворуч. Я розумію, що виходити далі не треба, і я вирішив залишитися вдома. Ми спустилися в підвал і забарикадувалися. Напевно, як і всі, думали, що це буде 2-3 дні, швидше. За 3 дні у нас вимкнули світло.

Я ще думав, що полагодити треба, щось треба робити. Добре, що був газ. На 10-й день газ зник і ми вже були на дровах. Кожен день починався з того, що треба знайти воду, як і багато хто у нас в країні зіткнулися з цим. Добре, що допомогли сусіди. Зв’язок був поганий, а потім його і не було.

На 14-й день ходили росіяни. Когось зловили, і він показував, де хто живе. Зайшли до сусіда навпроти мене, перелізли через паркан. Сусід, дід вийшов і каже: «Що ви тут робите?». А вони кажуть: «Як вам нинішня влада?». Відповідає: «А при чому тут влада? Ви до моєї хати зайшли». Говорять: «Ми прийшли вас рятувати». Він: «До мене додому рятувати?». Вийшов, випроводив їх і вони пішли далі по вулиці. Їх багато було. «Прогулювалися», як вони казали.

Так вийшло, що потім був, так би мовити, «зелений коридор». Слава Богу, ми виїхали на машині, тому що я думав, що ми будемо йти пішки. Вийшли, і я зрозумів, що ми переможемо. Таке було відчуття, як камінь з плечей. Я з дітьми був. Коли я пішов на перше бойове завдання — у мене впевненість була, а от з дітьми — переживав.

В окупації я був 14 діб, два тижні. Переживав дуже. Коли з сином були в окупації, чергували — півночі він, півночі я, а донька спала.

— Коли почали займатися волонтерством? Як це було?

— Заїхав до своєї сестри, вона волонтерить, організувала волонтерський рух. Побачив, що всі щось роблять для перемоги. Я теж ухвалив рішення, що теж треба продзвонювати, запитувати, чим можу допомогти й вперед. Мене запросили на благодійний матч в Ужгороді. Зібрали кошти після матчу, дали два тепловізори. Я аж емоційно підстрибнув від радості, тому що я можу допомогти. Приїхав побратим друга і я передав два тепловізори. Підказав, як з ними працювати. Потім я передав дрон, машину — і вже трошки легше було на позиціях.

— Зараз поєднуєте волонтерство зі службою?

— Ми зараз потребуємо машин «швидкої» допомоги, реанімаційних автомобілів. Нам потрібні по медицині монітори, ШВЛ. Зараз сам собі допомагаю, своїй роті. Ще хлопцям, я побачив, які служать треба каву, чай, правильний порошок, якісь речі. Я, як можу, і мої друзі допомагають. Багато витратних матеріалів — це дизельне пальне.

— Як ви пішли служити?

— Займався благодійністю, волонтерством, організовував ігри. До мене звернувся мій друг, Всеволод Стеблюк — полковник, професор. Каже: «Можеш допомогти організувати гру з «Буревієм» Гвардії Наступу, з легендами футболу? Я не хочу з іншими, хочу з тобою, щоб ти організовував». Я сказав своєму другу — це Олександр Марк, він ведучий і сьогодні психотерапевт, допомагає військовим. Два-три тижні — і ми організовували матч. Вийшло дуже гарно. Бурхливі емоції були, діти отримали багато подарунків і найголовніше — хлопці після того, як пограли з нами, поїхали на Бахмут. Ми їх зарядили позитивом.

Наступного дня ми зустрілися зі Всеволодом Стеблюком. Обговорили, як усе пройшло. Він каже: «А давай до нас, до мене, в Нацгвардію, в медичну роту». Наступного дня я сказав, що так, я готовий. Почав підписувати папери. Коли підписував, мене хотіли перетягнути в іншу роту. Знаєте, як у футболі, з трансферу перетягували. Коли друг сказав, що таки медрота, кажу: «Я ж нічого не вмію». А він: «Навчимо. Ти ж заслужений майстер спорту. Все буде добре».

Прийшов до військкомату. Комісар подивився на мене: «Влад, а що за поспіх?». Я кажу: «Треба швидше до перемоги, тому що я не хочу, щоб мої діти у це вв'язувалися». Так і прийшов до Нацгвардії.

— Яким було навчання?

— Вчився кров зупиняти, вчився стріляти — стрільби були. Я ж правильний — командир каже, що треба чистити. Твоя рушниця — це твоя родина, твій друг. І я так ретельно чистив, що весь у мастилі був. Кажу: «Слухайте, можна більше не стріляти? Я втомився чистити». Через це треба пройти. Сьогодні це треба, як і тактична медицина. Думаю, це має пройти кожна людина в Україні. Це час, але це знадобиться і коли буде мир.

— Яким було ваше перше бойове завдання і яка ситуація зараз на куп’янському напрямку?

— Бойове завдання пройшло добре. Проїхались по лінії, по своїх точках. Проаналізували те, що можемо зробити та полегшити для наших поранених, для себе, як можна швидше все зробити. Все було зроблено. Що сказати про напрямок: так, дуже багато з тої сторони «орків» зібралося. Але я побачив в очах наших впевненість в тому, що вони роблять.

Коли вони мене побачили, дивився один хлопець і каже: «Десь я вас бачив». Я хотів сказати, що я — актор. А інший каже: «Та це ж Ващук». Вони вболівальники футболу. Питають: «Та не може бути. Що ви тут робите?». Відповідаю: «Те, що й ви робите — чим можу допомагаю і долучаюсь до перемоги». Всі заряджені перемогти, щоб у нас була повна Україна, щоб ми забрали усю частину, яка наша. Щоб «орків» вигнати всіх. Те, що робить медична рота «Буревій» — це усе те, що необхідно сьогодні для Нацгвардії, для Гвардії Наступу. Ми робимо все для того, щоб сприяти якнайшвидшій перемозі. Нині я вже зробив 19 евакуацій. Вже можна сказати, що досвідчений по евакуаціях.

Було таке, що мені дзвонить командир і каже: «Можеш провести майстер-клас?». Говорю, що майстер-клас по футболу я проводив. А він говорить: «По евакуації, ти ж усе знаєш, робиш». Я ж по евакуації ніколи ж не проводив, але провели майстер-клас, всім сподобалося.

— Чи є час на футбол зараз? Якщо є, то в якому вигляді?

— Якщо є вільний час, намагаюся займатися. Треба, щоб був час і у тих хлопців, хто грає у футбол. Командир сказав, що, якщо треба поїхати на якусь гру благодійну — без питань, тільки заздалегідь попередити. Я спілкуюся ще зі своїм другом — президентом «Кривбасу» (Кривий Ріг) й іноді приїжджаю на ігри. У неділю, 6 серпня, був на грі «Зорі» і «Кривбасу». «Кривбас» переміг 3:1.

Читайте також:

• Були зацікавлені три клуби: відома сума трансферу вихованця «Волині» до британського клубу
• У Росії ексфутболіста-зрадника з Луцька покарали за парад
• «Не сильно відстав»: екснаставник луцької «Волині» оцінив свої тренерські здібності після тривалої перерви
• Слони, любов до Волині та мрії повернути професійний футбол до Луцька: інтерв'ю легендарного тренера
• «Ситуація не дуже хороша»: ексфутболіст-зрадник з Луцька став головним тренером російського клубу і зробив красномовну заяву