Дружина Героя видала книгу та поділилася з волинянами своїм горем

24-річна дружина Героя Любов Ковальчук видала книгу віршів, яку присвятила своєму загиблому чоловікові. З волинянами вона поділилася, як рятується від важкої втрати.

Про зустріч, яка не відбулася, про книгу і про донечку, яка все ще чекає тата, – пише ІА Волинські новини з посиланням на сюжет «12 Каналу».

«Я хотіла таким чином підтримати дружин полеглих Героїв. Щоб кожна, взявши мою книгу до рук, змогла побачити себе», – наголошує авторка.

Збірка «Тобі, мій Герою» містить 60 віршів і сім автобіографічних історій. Любов почала писати вірші ще в дитинстві, але потім закинула. Повернулася до римування лише після зустрічі з майбутнім чоловіком. Дмитро Ковальчук, її коханий, загинув у 2022 році. Дівчина згадує їхню першу зустріч і каже, що, мабуть, тоді доля зробила їй подарунок. Вони познайомилися в супермаркеті Житомира, де працювала Любов.

«Він мене відразу помітив. Ніколи не забуду його усмішки. Попросив мій номер. Спершу я не хотіла казати, бо не мала уявлення, що в мене з ним щось буде. Він здався мені ненадійним», – говорить Любов.

У 2019 році Дмитро підписав контракт і став служити в десантно-штурмових військах 95-ї бригади. У момент повномасштабного вторгнення він не мав іншого вибору, окрім як піти на передову. Закохані не бачилися з початку великої війни, тому, коли чоловікові пообіцяли відпустку, Любов поспіхом повернулася з-за кордону додому. На жаль, вони так і не зустрілися.

«Це було за кілька днів до відпустки. Він мав їхати. Він хотів зробити сюрприз із квітами, як потім з’ясувалося. На той момент я приїхала з Чехії. Якось одного вечора він мені дзвонить по відео і в нього такий скляний погляд. Він дивиться, як наскрізь. Я ніколи такого погляду не бачила. Не розуміла, що з ним. Він каже: я завтра йду на завдання. Як виявилося, за день на тому місці підірвалися наші хлопці. Він щось відчував. Потім хлопці мені розказували, що вночі він розбудив їх і сказав: якщо я не повернуся, то мої речі відправте додому», – говорить дружина Героя.

На момент смерті Дмитру було 27 років. Про його смерть Любові повідомили побратими. До їхньої звістки, вже з небесного легіону, їй сказав про себе чоловік.

«Мені приснилося, що він з’явився в мережі WhatsApp і написав мені коротке повідомлення: не злись на мене, але я залишуся тут».

Примиритися з горем дівчині допомагає донечка Амелія.

«Я живу, тому що треба, бо в мене дитина на руках. У той день, коли я дізналася, що його немає, я вирішила: ось тепер я за двох, тепер я не маю права здаватися, не маю права плакати. Я звертаюся до психологів, різноманітних фондів, ковтаю все це, щоб трошки вийти з цього стану», – зазначає Любов.

Найскладніше, за її словами, пояснити донечці, чому в неї немає тата, а в інших діток є. Амелія з татом Дмитром бачилися лише раз, коли він забирав її з пологового будинку.

«Тепер вона завжди показує в якусь сторону і каже, що там – тато. Я дуже боялася цього моменту: коли не зможу пояснити їй, що тато загинув, що його немає, що він не прийде. Я говорю їй, що він її любив, що вона його донечка. Вона це знає, але не може зрозуміти, чому, якщо він її любить, то до неї не приходить», – говорить вдова.

Після загибелі коханого Любов вирішила втілити бажання чоловіка, який дуже хотів видати книгу з її віршами.

«Там є вірші про все: як ми зустрічалися, наші історії, про труднощі після його загибелі. Я про все писала і склала це в одну книжку».

Після смерті Дмитра Любов переїхала в Рівне. Працює, виховує доньку, шукає нові опори в житті, мріє в майбутньому працювати у сфері краси й пише вірші до нової збірки.