«До мене вже не встиг подзвонити»: мати Героя з Волині розповіла про останні дні сина

Спогадами про Героя матір Героя поділилася з виданням «Нова доба». 

Олександр Квач народився і виріс у Колках. Після школи він здобув професію тракториста в місцевому училищі.

Мати Воїна, Катерина Іллівна, згадує, що син змалку був працьовитим і відповідальним.

– Після училища він трохи працював пожежником разом із батьком. Потім їздив на польові роботи за кордон, збирав полуницю, яблука. Коли повернувся, працював удома найманим працівником, допомагав підприємцю, який займався грибами та равликами, скуповувати продукцію на Волині та Рівненщині, – розповідає матір Захисника.

Невдовзі чоловік познайомився із жінкою Зоєю та перебрався до Дубна Рівненської області, де прожив у цивільному шлюбі близько дванадцяти років. Дітей вони не мали. Трудився спочатку на кондитерській фабриці, а пізніше – на гуртівні водієм навантажувача.

До війська чоловіка мобілізували 20 березня цього року. Спочатку він проходив підготовку на полігоні у Чернівецькій області, поблизу румунського кордону, а через два місяці був направлений на Сумський напрямок до 71-ї окремої аеромобільної бригади.

– Він був фізично міцним. Лише тиждень пробув на новому місці, і вже пішов на позиції, – говорить мати.

Олександр періодично телефонував додому, коли мав таку можливість, але ніколи не скаржився.

– Син завжди казав одне: «Все добре» чи «Все буде добре». Він був у мене такий – ніколи не хотів засмучувати. Не говорив, що важко чи страшно, – з гіркотою згадує вона.

Останній дзвінок від Олександра був напередодні його загибелі. Спочатку він привітав із днем народження свою хрещену тітку, а потім коротко поговорив із дружиною.

– Передав через них, що у нього все добре. До мене вже не встиг подзвонити… Ми чекали його дзвінка в неділю, але більше він на зв’язок не вийшов, – тихо каже мама.

15 липня життя Захисника обірвалося. За офіційними даними, він загинув внаслідок множинних осколкових поранень після влучання ворожого дрона.

– Син був дуже добрий, веселий, працьовитий. Любив допомагати людям. Якщо хтось просив про допомогу – ніколи не відмовляв. Його поважали і в Колках, і в Дубні. Безвідмовний був. Це слово найбільше йому пасує, – говорить Катерина Іллівна.

Жінка пережила важкі втрати: ще до війни помер чоловік Василь Трохимович, а рік тому – через хворобу старший син. Тепер вона залишилася сама.

– Мені вже 72 роки. Залишилася без чоловіка, без синів… Але жити треба. Треба триматися, – каже співрозмовниця.

Провести Олександра Квача в останню путь прийшла вся громада. Жителі Колок живим коридором шани, ставши на коліна, зустріли траурний кортеж із державними прапорами та квітами. Після заупокійної літії біля рідного дому чин похорону відбувся у Свято-Миколаївському храмі ПЦУ. Поховали Героя на місцевому кладовищі з усіма військовими почестями.

Олександр Квач не встиг здійснити всіх своїх задумів, не встиг створити велику родину. Але встиг зробити найважливіше – став на захист України, віддавши за неї найдорожче – власне життя.

Щирі співчуття матері та дружині, родині. Вічна слава і вдячність Захиснику України.

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також: 

• «Не хотів, щоб кохана стала вдовою»: історія 25-річного Героя з Волині, який загинув на Запоріжжі
• Лікарі назвали його симулянтом, а він повернувся на фронт: історія воїна з Волині Олександра Білецького
• «Казав, що в нього все добре»: спогади про загиблого захисника з Волині Дмитра Дем’янчука