«Казав, що в нього все добре»: спогади про загиблого захисника з Волині Дмитра Дем’янчука

Спогадами про Героя поділилося видання «Нова доба». 

Як розповів старший брат загиблого Віктор, Дмитро був наймолодшою дитиною у сім’ї та зростав із двома старшими братами та сестрою в Оконську. Їхні батьки – Микола Петрович і Олена Романівна – були звичайними сільськими трудівниками. У свій час працювали на виробництві місцевого льонозаводу. Нині пенсіонери.

– Після закінчення школи Дмитро подався навчатися до Львова, де здобув спеціальність, пов’язану із зв’язком, однак за фахом не працював. Періодично їздив на заробітки по Україні, трудився на різних роботах у селі, а останнім часом виготовляв дерев’яні піддони, – розповідає Віктор Миколайович. – Як наймолодший син, Дмитро залишився проживати із батьками. Спільно вели домашнє господарство.

Серед уподобань була риболовля, а ще любив “тихе полювання”, знайдені грибні трофеї фотографував і викладав на своїй ФБ-сторінці. До виконання свого громадянського обов’язку із захисту територіальної цілісності нашої держави Дмитро долучився ще із самого початку російсько-української війни у 2014 році. Був зв’язківцем і рік боронив східні рубежі України.

Невдовзі, повернувшись до цивільного життя, одружився. Його друга половинка Іванна із Старосілля Колківської громади. З часом вже ростили доньку Домініку, якій нині три з половиною роки.

На третій день після широкомасштабного вторгнення рашистської орди на територію України Дмитро знову пішов на війну. У складі 63-ої бригади як стрілець-санітар певний час виконував бойові завдання в Миколаївській області. Потім, після звільнення Херсона, їхній підрозділ перекинули на Херсонщину, а далі – в Донецьку область. Загинув Дмитро 30 грудня під час перебування на позиціях в смт Красна Гора, що між Бахмутом і Соледаром.

– Останній раз ми бачили Діму восени минулого року, коли він із Миколаївської області на десять діб приїздив додому, – продовжує його брат Віктор. – Нічого про війну не розповідав. Та й коли просто телефонував із фронту, теж нічого лишнього не говорив. Заспокоював усіх, кажу, що в нього все добре. На Донеччині зв’язку практично не було, відповідно і телефонував значно рідше. Був хорошим братом і чудовою людиною. Любив свою дружину і доньку… і всіх нас…

Провести в останню дорогу із усіма військовими почестями тридцятип’ятирічного Героя до Оконська прибуло чимало краян. Відспівали Дмитра Дем’янчука у місцевому храмі. Під звуки духового оркестру військові на руках несли труну із тілом загиблого до місцевого кладовища, де назавжди знайшов свій спочинок наш мужній Захисник.

Під час прощання із воїном звучали слова великої подяки та співчуття батькам, дружині та рідним Героя від заступника начальника Першого відділу (смт Маневичі) Камінь-Каширського РТЦК та СП Юрія Мізюка, Маневицького селищного голови Олександра Гаврилюка, старости Оконського старостинського округу Петра Биковського. Тричі пролунали постріли почесної варти, зазвучав Гімн України. Нині Дмитро Дем’янчук в Небеснім легіоні охороняє рідну землю…

Щирі співчуття рідним та близьким Героя. Слава Україні!

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також: 

• Понад півтора року родина жила між надією і страхом: історія воїна з Волині Володимира Віннічука
• «Зате тепер я знаю, що син – удома»: мама Героя з Волині півтора року шукала загиблого сина
• Вижив після важких боїв і двох поранень, а тепер виховує донечку: історія захисника з Волині