«Не хотів, щоб кохана стала вдовою»: історія 25-річного Героя з Волині, який загинув на Запоріжжі

Спогадами про Героя поділилося видання «Нова доба». 

Молодий воїн загинув 18 листопада 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Приморське на Запоріжжі. Артур народився в 2000 році. Школу закінчив у Прилісному. Далі вступив у Рівненський коледж навчатися на кухаря.

– Артур дуже любив готувати і м’ясні страви, і випічку. То в нього певно від мами – вона гарно куховарить. Він сам тягнувся до того, любив експериментувати зі стравами, – розповідає його батько Сергій Балай.

Після навчання Артур, як багато молодих хлопців, поїхав до Польщі заробити копійчину. Планував попрацювати рік, повернутись і щось започаткувати вдома.

Коли у 2022 році почалося повномасштабне вторгнення, він уже через два дні подзвонив додому й сказав татові, що збирається повертатися, щоб долучитися до оборони. Але батько попросив його бути вдома й допомагати мамі, сестрі і брату.

Сергій Балай пішов на війну, а Артур тим часом працював удома, допомагав по господарству, згодом ще й влаштувався на торфобрикетний завод. Поряд із цим посилено готувався фізично до майбутньої служби в омріяному спецпідрозділі.

– Коли я демобілізувався, почув від сина тверде рішення: «Я обіцяв вам рік допомагати, усе робити вдома, а тепер іду служити», – пригадує ветеран війни.

У жовтні минулого Артур подав документи до спецпідрозділу ГУР «Аратта». Перевірки тривали кілька місяців. На початку січня йому подзвонили й запросили прибути на базу. Далі – складний відбір і підготовка. Але він усе пройшов і уклав трирічний контракт.

– Про свої місця служби він нам нічого не розповідав. «Тату, багато питань. Я живий і здоровий – цього досить», лише чули від нього, – продовжує пан Сергій. – Дзвонив раз на місяць, максимум на 5-10 хвилин. У відпустку теж не приїжджав.

Останнє, про що знали батьки Артура, це те, що їхній підрозділ перекинули на Запорізький напрямок. Там Артур і загинув…

– Про що мріяв син? У нього була дівчина з Маневич. Дуже хороша, – каже батько, – вони планували побратися. Ми просили його одружитись перед тим, як йшов на війну. А він тоді говорив: «Ні, тату, не хочу, щоб моя жінка була вдовою». Але вже коли служив, побратими його переконали, що треба думати й про майбутнє. Тож якось сказав: «От приїду додому – попрошу її руки». Вона його чекала… і досі чекає…

Провести гідного Захисника громади прийшло-приїхало чимало люду. Були і його побратими, серед яких командир та інструктор.

– «Таких, як він, дуже мало. Він усе виконував із першого разу. Дуже дисциплінований. Дуже відданий», – сказав мені його командир, – переповідає Сергій Балай. – Він і вдома такий був. Якщо щось скажу – зробить. Відповідальний, чесний, порядний…

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також: 

• Лікарі назвали його симулянтом, а він повернувся на фронт: історія воїна з Волині Олександра Білецького
• Пройшов найтяжчі бої та втратив руку на війні: захисник із Волині боровся за життя до останнього
• «Зате тепер я знаю, що син – удома»: мама Героя з Волині півтора року шукала загиблого сина