Війна навчила цінувати життя: захисник із Волині пройшов Донеччину, Харківщину та Сумщину і мріє повернутися до доньки

Народився та виріс Андрій Миколайович у багатодітній родині в Любешові, історію бійця розповіло Нове життя.

Ще до початку повномасштабного вторгнення росії одружився. Молоде подружжя спочатку жило в селищі, але з часом вирішило розпочати самостійне життя й придбало будинок у Дольську. Оселю купили буквально перед війною. Родина поступово облаштовувала житло, будувала плани на майбутнє.

Та мирне життя перекреслила війна. Строкової служби Андрій Абрамович не проходив через стан здоров’я, однак 25 січня 2023 року його мобілізували до лав Збройних Сил України. Після проходження базової військової підготовки на Рівненщині він поповнив ряди 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша.

Від початку служби виконував обов’язки командира відділення та разом із побратимами виходив на бойові позиції. Згодом товариші по службі довірили йому ще більшу відповідальність. Після погіршення здоров’я старшини саме він став сержантом із матеріального забезпечення.

Найважчими для підрозділу були бої на Покровському напрямку навесні 2024 року.

«Тоді зазнали найбільше втрат. Багатьох побратимів не стало, багато хто  отримав поранення», – вдумливо, ніби ще раз проживаючи цей час, розповідає військовослужбовець.

Сам Андрій поранень не мав, однак пережив кілька контузій. Водночас найбільшими випробуваннями називає не власні труднощі, а втрату побратимів і відповідальність за людей.

Тоді Андрію Абрамовичу довелося близько восьми місяців виконувати обов’язки командира роти. Як згадує сам захисник, на той момент він лише нещодавно обійняв нову посаду і ще сам опановував усі її особливості.

Нині він – сержант із матеріального забезпечення. До його обов’язків входить забезпечення військовослужбовців усім необхідним: від форми та бронежилетів до боєприпасів і побутових потреб.

«Треба, щоб хлопці мали форму, бронежилети, необхідне забезпечення. Щоб було де помитися, що вдягнути, вирішити різні побутові питання. Для мене вони всі стали рідними», – говорить Андрій Абрамович.

Попри молодий вік, у його підпорядкуванні служать і значно старші військовослужбовці. Взаємну довіру, переконаний захисник, вдалося заслужити спільною працею та відповідальним ставленням до служби.

Війна змінила його погляди на життя та людей.

«Тепер достатньо кількох хвилин спілкування з людиною, щоб зрозуміти її характер, що вона любить, чого боїться, як їй можна допомогти. Війна багато чого навчила і багато що змінила в мені», – зізнається чоловік.

За сумлінну службу Андрія Абрамовича нагородили відзнакою Президента України «За оборону України», нагрудними знаками «Хрест воїна-єгера» І та ІІІ ступенів 68-ї окремої єгерської бригади ім. Олекси Довбуша. Втім, про нагороди військовий говорить неохоче. Каже, що найважливіше – повернутися додому живим.

Попри всі труднощі, найбільшою підтримкою для нього залишаються родина та побратими. Саме сім’я допомагає триматися й знаходити сили рухатися далі. Особливе місце в серці Андрія Миколайовича займає донечка, з якою він намагається спілкуватися при кожній нагоді.

«Вона вже сама може подзвонити й сказати: «Тату, я хочу з тобою поговорити». Розповідає про свої дитячі справи, про друзів», –  усміхається військовий.

Війна змінила його погляди на життя. Те, що колись здавалося буденним, нині набуло особливої цінності. Коли випадає нагода побувати вдома, Андрій Абрамович намагається присвятити якомога більше часу родині. Але, як зізнається сам, навіть у колі рідних, у телефонному режимі намагається бути корисним там, на фронті.

А на запитання про себе відповідає просто: «Я людина спокійна, непомітна. Пішов, зробив – і все».

Читайте також:

• «З неба видно більше»: 33-річний прикордонник із Волині охороняє кордон за допомогою дронів
• «Дрон можна втратити, а життя побратима — ні»: оператор БпЛА з Волині розповів про службу, ризики та війну
• «Моє місце зараз тут»: військовий із Волині після поранення повернувся до війська