«У кіно такого не покажуть»: рятувальник з Луцька розповів про особливості роботи на пляжі біля Стиру

В інтерв'ю із журналістами ВСН чоловік розповів про свій перший робочий день, небезпечні підводні пастки Стиру, безтурботність батьків та про те, чому порятунок життя зовсім не схоже на кіно.

— Розкажіть, як ви вирішили стати рятувальником?

— Насправді я навіть і не думав про це. Усе сталося випадково, мені зателефонував знайомий Андрій Башук, який тоді вже працював рятувальником. Сказав, що є вакантні місця, і запитав, чи не хочу я спробувати. Я трохи подумав і вирішив спробувати. Мені подобається відкривати для себе щось нове, до того ж робота жива, хвилююча і ти ніколи не знаєш, як воно буде. Хотілося отримати певний досвід. Так і затягнуло, що працюю тут уже восьмий рік.

— Пам'ятаєте свій перший робочий день?

— О, таке не забувається. Це був 2017 чи 2018 рік. Тоді стояла неймовірна спека, і людей на пляжі було значно більше, ніж зараз — буквально весь берег був усіяний відпочивальниками. Перший день видався дуже важким, бо довелося діставати з води двох дітей, та ще й випивших було чимало. Я тоді подумав: “куди я потрапив?”. Але якщо вже прийшов - то треба працювати.

Кульмінацією мого першого сезону став фестиваль «Бандерштат». Ми заступали на зміну о 10:00, якраз прийшло наше керівництво подивитися, як ми відкриваємо рятувальний пост. І тут крик: "Допоможіть, тоне!". Мій колега Ігор пірнув за хлопцем, який уже пішов під воду, підняв його з дна і я затягнув у човен. Той був непритомний.

Тільки передаємо його швидкій, як чуємо, що в іншому місці хлопець тоне. Ми одразу туди. Начальник на це все дивився в шоці. Нам тоді з водолазного підрозділу терміново прислали підкріплення, хлопців з іншого поста зняли. Отакий досвід — одразу в саме пекло. Коли фестиваль закінчився, було таке полегшення, ніби вже й купальний сезон закрили.

— Як виглядає ваш звичайний робочий день?

— Ми чергуємо по двоє людей у зміні. Приходимо, відкриваємо пост і насамперед обходимо межі пляжу. Дивимося, чи немає на березі залишених речей, бо якщо речі є, а людини довго немає — це тривожний сигнал. Також перевіряємо, чи течія не принесла якісь небезпечні предмети, корчі, зламані дерева. Потім розвішуємо рятувальні кола, встановлюємо таблички меж пляжу, готуємо човен, виставляємо жилети та нашу рятувальну дошку — ми називаємо її Малібу. З цього все починається. 

— Які головні особливості річки Стир і чому вона небезпечна?

— Головна небезпека Стиру — це нерівномірне дно та сильна течія. Я категорично не рекомендую вчитися плавати на цій річці. Люди думають, що під берегом безпечно, заходять по пояс чи по груди. Але робиш крок вліво-вправо — і глибина різко змінюється. Течія підхоплює, несе у водорості, людина не відчуває дна, панікує і починає тонути. Це стандартні випадки на моїй практиці.

Цього року, щоправда, річка критично обміліла — я такого за свою практику ще не бачив. Навпроти нашого поста на середині можна стати ногами, вода десь по груди. Через це нещасних випадків менше — цього сезону ми врятували трьох людей. 

— Які правила відпочивальники порушують найчастіше?

— Молодь дуже любить стрибати з дерев, круч та причалу. Але течія несе колоди під водою, їх не видно. Був випадок на моїх очах: хлопець стрибнув із кручі й наштрикнувся на затоплену гілку. Швидка приїхала, його разом із тією гілкою обрізали й повезли в лікарню. На причалі у нас травматизм щодня, голови й ноги перемотуємо постійно. Таблички стоять, але люди на це не зважають.

 Є такі кадри, що травмуються по другому й третьому колу. Одному замотали розбиту ногу, виходить після того ввечері знову стрибати. Ми йому кажемо, чи жити набридло, а за якийсь час люди знову біжать до нас, бо він уже розбив голову. Зашили в лікарні, через тиждень він знову приходить туди ж.

Ще одна велика проблема — це діти без нагляду. Батьки сідають десь далеко під вербою, а малечу по шість-сім років, яка плавати взагалі не вміє, відпускають самих до води нібито помочити ніжки. Дитина спускається сходами, сходинка закінчується — і вона йде під воду. Ми неодноразово діставали таких дітей і повертали шокованим батькам.

Також у жодному разі не можна заходити у воду в стані алкогольного сп'яніння. Річка не любить п'яних. До того ж у спеку, яка була цього року під тридцять вісім градусів, небезпечно лізти зразу в воду. На сонці судини розширені, а від різкого перепаду температур вони звужуються. Через це люди втрачають свідомість, а також трапляються теплові удари. У таку спеку я рекомендую після дванадцятої години сидіти вдома, а на річку приходити або зранку до одинадцятої, або вже ввечері після шостої години.

— У фільмах показують, що коли людина тоне, вона кричить і б'є руками по воді. Як це відбувається насправді?

— З кіно немає нічого спільного. У реальному житті все відбувається тихо. Коли людина тоне, у неї панічний страх, вона ковтає воду і задихається, тому кричати на допомогу вже просто не може. Це відбувається тихо і для багатьох непомітно. За свою практику я бачив це багато разів: голова людини просто ходить вгору-вниз, як поплавок — пірне, підніметься, пірне. Це перший і головний признак того, що треба терміново бігти на допомогу.

— Яка частина робочого дня для вас найприємніша?

— Найкраща частина дня для нас — це сьома або опів на восьму вечора. Тоді спека трохи спадає, пора закривати зміну й іти додому. Бо наша робота — це колосальне навантаження на психіку. Деяким людям здається, що ми просто сидимо на пляжі й так само відпочиваємо, як і вони.

Насправді ми весь час знаходимося в напруженні, тому що потрібно постійно дивитися і слухати. Ми звертаємо увагу на кожні зміни на пляжі. Коли бачиш, що люди десь велику увагу звернули на воду чи панікують — значить там щось відбувається і треба бігти туди.

Ми намагаємося працювати на випередження. Це як у передачах показують, що вовки дивляться на стадо оленів і одразу бачать слабкого, так і ми дивимося на людей. Приходить хтось на пляж, видно, що хитається, отже є ознаки алкогольного сп'яніння. Ми вже за цією людиною пильнуємо, підходимо й попереджаємо, щоб у воду не лізла. Бо діставати людину вже з дна — це вкрай важко.

Проводити їй реанімаційні дії та робити штучне дихання до приїзду швидкої допомоги доводиться не зупиняючись, і постійно мінятися з колегою. Тому ми стараємося таких моментів просто не допускати. Краще попередити, ніж потім рятувати.

— Які головні поради ви дали б відпочивальникам як рятувальник?

— Головне заходити у воду і купатися тільки в місцях, які обладнані рятувальними постами, де чергують фахівці та де дно заздалегідь оглянули водолази й очищене від небезпечних предметів. Категорично заборонено стрибати у воду з обривів, понтонів, мостів чи дерев, адже це вкрай небезпечно для життя. Також ніколи не можна відпускати малих дітей до води без нагляду, бо дитина має перебувати на відстані витягнутої руки від батьків. Ну і, звісно, не заходити у воду в стані алкогольного сп'яніння.  

Це стандартні поради, але людям потрібно постійно про них нагадувати, бо самі вони без нагадування цих правил не дотримуються. 

Читайте також:

• «Людина була на поверхні — і за мить її вже немає»: на Волині з початку року на водоймах загинули 12 людей
• Квадроцикли, байдарки та пітбайки: як і за скільки активно відпочити у Луцьку
• Спека вигнала змій ближче до людей: що варто знати жителям Волині