«Під час теракту я мала бути на вокзалі». Як переселенка з Краматорська починає нове життя у Луцьку

Про це переселенка розповіла в інтерв'ю виданню Конкурент. 

«24 лютого ми прокинулися від обстрілів – були вибухи на аеродромі. І ми розуміли, що почалося вже щось серйозніше, ніж у 2014 році», – пригадує жінка.

Виїхали з Краматорська не одразу: в Луцьк – лише в квітні. Оскільки будинок родини розташований біля військкомату, довелося переїхати до друзів. Спали на підлозі, але там було безпечніше.

«На четвертий день війни чоловік пішов захищати нас і свою країну, хоча до цього часу навіть не тримав у руках зброї», – каже Марія.

Пригадуючи обстріли залізничного вокзалу у Краматорську, Марія розповіла, що того дня мала бути на вокзалі, аби забрати посилку з ліками.

«Але ми спізнилися. Вокзал – це трагедія. Це окремій біль», – каже Марія.

У квітні прийняли рішення виїхати з міста, бо старша донька мала психологічну травму і важко переживала війну. Дітей у сім'ї – троє.

Марія – волонтерка. І хоча, запевняє, що Луцьк – дуже красиве місто, проте їй тут важко адаптовуватися.

«Вдома я була активна. Мала власну справу, займалась волонтерством. Тут потрібно все починати з нуля. Потрібно пройти оцей бар'єр, коли ти мав стабільну роботу, мав житло, якийсь свій соціальний стиатус, а потім так в один момент ти лишаєшся всього свого життя».

Зі слів Марії, дуже багато людей повертаються у Краматорськ, бо їм просто немає за що жити – дуже дороге житло і проблеми з мовою.

«Я хочу забрати з міста двох бабусь у Луцьк, але вони не розмовляють українською зовсім. Переживаю за це. Бо люди дуже реагують. На вулиці моя донька випадково наступила на ногу жінці і автоматично сказала: «Извините». Жінка дуже агресивно відреагувала і виправила доньку: «Не извините, а вибачте, будь ласка». Донька розуміє і говорить українською, але це було автоматично», – розповідає Марія.

Про життя у Луцьку, спогади та про рідне місто дивіться детальніше у сюжеті: