Після поранення зв’язок із воїном зник, а рідні знайшли його в лікарні: історія Героя з Волині

Історію воїна розповідає газета Нова доба.

Віктор вже на другий день повномасштабного російського вторгнення сам пішов по повістку, 26 лютого 2022 року ставши на оборону України.

– Він мав професію водія. Під час строкової служби в армії був у ракетно-зенітних військах, а потім працював на різних роботах, – розповідає його мама Людмила Дмитрівна.

Вона все життя пропрацювала вчителькою української мови та літератури в рудниківській школі. Тепла її серця вистачало і гамірливим учням, і власним дітям – трьом донькам та трьом синам. Найдорожчий скарб у житті цієї жінки – її кровиночки Юрій, Валентина, Світлана, Лариса, Василь і Віктор, котрий був наймолодшим у сім’ї і дуже спокійним за характером.

– Вітя завжди був готовий прийти на допомогу кожному, хто його попросить. Добрий, приязний, чуйний, завжди усміхнений… – кажуть про нього у Рудниківському ліцеї.

Віктор Величко прослужив понад півтора року на Південному напрямку. Пройшов пекло боїв на Херсонщині та Миколаївщині.

– Якось він втратив телефон. Сказав, що просто сталася пожежа. А що це все було через обстріл, зізнався вже коли приходив додому у відпустку… Вітя ніколи не хотів мене хоч чимось стривожити, говорив, аби менше телевізор дивилася, не переживала через те, що скрізь відбувається… – із сумом ділиться його літня ненька, яка вже десятий рік як овдовіла. Обпікає жалем її душу і те, що після окупації росією Криму немає змоги повноцінно спілкуватися із донькою Світланою, яка там проживає. Ще із 2014 року вона не бачила свою донечку.

Для неї цей рік став особливо болючим, адже у січні раптово померла її донька Валентина, а у грудні війна відібрала сина…

– Зв’язку із Віктором не було ще від 22 листопада, – продовжує зболена мама. – Ми його розшукували, телефонували скрізь. Мій син Юрій із зятем Олександром знайшли його в відділенні інтенсивної терапії у обласній лікарні Одеси. Він перебував у комі. Його оперували, намагаючись врятувати після важкого поранення в голову… Був без свідомості і у свій день народження, адже 30 листопада йому виповнилося 37 років. Лікар обіцяв телефонувати, розповідати як він, але 11 грудня ми від нього почули найстрашніше: «Прийміть мої співчуття…».

Віктор Величко не встиг створити власної сім’ї. Кажуть рідні, напевне, через те, що вів себе дуже сором’язливо… Для них він завжди був найкращим сином, братом, шваґром, дядьком. А ще Віктор – хороший товариш і побратим, щирий українець, вірний син своєї держави, за яку віддав життя.

Вічна пам’ять нашому Герою Віктору Величку і глибока вдячність! Щирі співчуття рідним.

Юлія МУЗИКА

Читайте також: 

• Востаннє був у відпустці за місяць до своєї загибелі: історія відважного воїна з Волині, який двічі ставав на захист своєї країни
• Відійшов у вічність через десять днів після свого золотого ювілею: історія захисника з Волині Миколи Васильчука
• Довгий час родина надіялася, що трапиться диво: доброволець повернувся на рідну Волинь «на щиті» через понад 2 роки після загибелі