Юрія Сасаги - історія Героя з Волині

«На всі мої благання і сльози в чоловіка був лише один аргумент: мовляв, йому за кордоном було соромно навіть вийти в магазин, знаючи, що Батьківщина спливає кров’ю під ударами рашистських бомб і ракет. Відсвяткувавши день народження доньки, наступного дня він пішов у військкомат…».

Юрко Сасага народився 6 травня 1974 року в селі Фалемичі колишнього Володимир-Волинського району в родині сільських трударів. Його мама – Ганна Тимофіївна, спочатку працювала в колгоспі, а потім - на автостанції у Володимирі. Батько – Пилип, займався ремонтом автобусів у місцевому «АТП -10707».

Окрім сина, у них було ще двоє старших на вісім років двійнят – Лариса та Ігор. Оскільки обоє батьків постійно були на роботі, то менший брат зазвичай більше перебував під опікою старшої сестри.

«За розповіддю матері, в дитинстві Юра був спокійною та безпроблемною дитиною. Бувало, посадять його десь на подвір’ї, і він сидить собі тихенько сам і бавиться, поки не покличуть до хати. Інколи навіть у калюжі.

Вчився він у середній школі села Зимне, де закінчив 11 класів. Після цього став учнем СПТУ-21 в Овадному, де отримав спеціальності електрика та водія, категорії «С». А у травні 1992 року його призвали на строкову службу в армії» - розповідає дружина захисника.

12 липня Юрій прийняв присягу на вірність народу України. Служив він у 215-му окремому автомобільному батальйоні у містечку Виноградів на Закарпатті. З 22 липня по 22 вересня 1992 року прошов перепідготовку, здійснивши 500-кілометровий марш на автомобілі ЗІЛ -131, за що отримав посвідчення водія 3-го класу.

Життя не раз змушувало шукати кращого хліба на чужині

Повернувшись із військової служби наприкінці квітня 1994 року, юнак після короткого відпочинку недовго попрацював у колгоспі, а потім влаштувався на роботу у «Володимир-Волинське АТП-10707», в якому тривалий час працював батько, який помер від онкології наступного року після повернення сина з армії.

Тож, залишившись жити з матір’ю, Юрій старався, як міг, полегшити їй життя, допомагаючи справлятися з труднощами в домашньому господарстві.

Востаннє був у відпустці за місяць до своєї загибелі: історія відважного воїна з Волині, який двічі ставав на захист своєї країни

Свою майбутню дружину - уродженку Горохівщини Богдану Юра зустрів, коли йому виповнилося вже майже 27 років. Зустрілися молоді люди, перебуваючи в гостях у родичів у Благодатному. Сталося це в листопаді 2002 року. На той час Юрко уже придбав будинок у селищі і працював в Нововолинську на будівництві ТМ «Маселко».

Зустріч ця виявилася доленосною: через три місяці - в лютому наступного року, молодята зареєстрували шлюб. Через рік у подружжя народися син – Артем, а через два роки – донечка Аня. Згодом родина Сасаг перевезла у Благодатне й Ганну Тимофіївну, щоб доживала віку у колі рідних і люблячих людей.

Аби мати можливість утримувати родину, глава сімейства перейшов на роботу на «Олійно-жировий комбінат», який ще якось тримався на плаву, і працівникам виплачували зароблене. А, коли доньці виповнився рік, Юрій поїхав на заробітки в Київ, а згодом став їздити в Польщу, періодично повертаючись в Україну.

А час не стояв на місці. В останні місяці 2013 року відшумів студентський Майдан, далі – Революція гідності, в лютому 2014-го – розстріл Небесної Сотні, окупація «зеленими чоловічками» Криму, а далі - неоголошена війна на Донбасі й часткова мобілізація.

Був розсудливим, принциповим та ініціативним воїном

Повістку в армію 12 лютого 2015 року отримав і 41-річний Юрій Сасага. Його зачислили старшим стрільцем 2-го відділення 2-го взводу 2-ї мотопіхотної роти 15-го окремого мотопіхотного батальйону «Суми», який у той час входив до складу 92-ї окремої мотопіхотної бригади і базувався на Луганському напрямку.

У складі батальйону він із побратимами виконував бойові завдання й захищав майбутнє України в Донецькій (Верхньоторецьке, Новотроїцьке, Авдіївка) та Луганській (Новозванівка, Троїцьке, Попасна, Золоте, Оріхове) областях. Провоювавши понад рік і 2 місяці на Сході, 26 квітня 2016 року Юра був звільнений у запас.

«За час служби старший стрілець Юрій Сасага зарекомендував себе ініціативним, дисциплінованим принциповим, тактовним у поводженні з оточуючими та розсудливим бійцем. У процесі роботи постійно підвищує свій кваліфікаційний рівень та рівень бойової підготовки, бере активну участь у вирішенні питань щодо служби в підрозділі і в цілому батальйоні. Користується повагою та авторитетом як у бійців, так і в командирів, завжди виконує поставлені завдання й відповідає займаній посаді.

За характером спокійний і врівноважений, морально стійкий, добре фізично розвинений», - зазначається в характеристиці тодішнього командира 2-ї роти, яка на той момент дислокувалась у районі села Архангельське, що на Донеччині, майора Вязовченка.

Повернувся в Україну, бо стало соромно навіть вийти у магазин

Повернувшись з Донбасу та отримавши посвідчення учасника бойових дій, колишній атовець, знову пішов працювати на олійно-жировий, періодично виїжджаючи на заробітки за кордон.

Через який час він розрахувався з комбінату й влаштувався на будівництво фірми «Компаньйон», розташованої на території «Кроноспану», але пропрацював там не дуже довго, бо почалося скорочення працівників. Тому, розрахувавшись сам, чоловік знову поїхав в Польщу. Там і застала його повномасштабна війна.

«7 березня 2022 року, як раз на день народження доньки, Юрко повернувся додому, хоч я й просила його не їхати. На всі мої прохання і сльози в нього був лише один аргумент: мовляв, йому за кордоном соромно навіть вийти в магазин, знаючи, що Батьківщина спливає кров’ю під ударами рашистських бомб і ракет. Відсвяткувавши іменини Ані, наступного дня він пішов у військкомат. Там йому сказали прийти 9 березня з речами, що він і зробив. Цього ж дня його повезли у Володимир», - згадує Богдана.

У Володимирі Юрій Сасага із позивним «Старенький», переночувавши ніч, був зачислений механіком відділення техобслуговування автомобільної техніки взводу забезпечення 2-го самохідного артилерійського дивізіону 14-ї ОМБр імені князя Романа Великого, підрозділи якої 24 лютого в повному складі, включаючи артилерію, вирушили на оборону Житомирської та Київської областей і впродовж лютого-березня стримували ворога на підступах до столиці, завдаючи ударів по ворожої техніки.

Після деокупації Київщини дивізіони чотирнадцядки передислокувалися на Херсонський та Миколаївський напрямки, а на початку осені 2023 року після звільнення Херсона й Миколаївщини – на Харківщину, де підтримували контрнаступ ЗСУ.

Робив усе, щоб побратими могли знищити побільше ворогів

Від оперативності бійців взводу забезпечення, в якому служив Юрій, залежала боєздатність дивізіону, адже підрозділ відповідав за безперебійне постачання на передову боєкомплекту, пального, харчування, а також за ремонт техніки під час інтенсивних боїв.

У завдання взводу також входило: доставка снарядів для артустановок, підвезення на передову продуктів, питної води й паливно-мастильних матеріалів, відновлення та евакуація з поля бою трофейної чи поламаної техніки, маскування й охорона маршрутів підвезення, організація польових таборів та маскування пунктів дислокації артдивізіону, що хлопці спішно виконували, переїжджаючи через якийсь тиждень-другий з місця на місце: з Херсонщини на Харківщину й навпаки. Найдовше - понад рік, вони затримались у районі Куп’янська на Харківщині.

«За роки війни Юрій чотири рази побував удома в 10-денних відпустках. Першого разу прибув у квітні 2023 року, потім у лютому й жовтні 2024-го і останнього разу - за місяць до своєї загибелі. Я теж декілька разів їздила до чоловіка, коли він був на Харківщині: у 2023-24-му роках - в селище Шевченкове, а потім двічі – у Семенівку, де він і загинув.

Як згодом розповіли його побратими, тієї ночі 17 травня 2025 року Юрій із хлопцями вивантажували біля складу машину з боєзапасом, коли на них раптово налетів ворожий «Шахед». Один із осколків потрапив йому у ліве стегно, а інший, якого спершу не помітили, спричинив сильну кровотечу.

Його доставили в Шевченківську районну лікарню й прооперували, але врятувати життя так і змогли – втратив надто багато крові…», - зі сльозами в очах зауважує дружина Героя.

Похоронений 51-річний Юрій Сасага в рідному Благодатному. Ще за життя у лютому 2016 року його мужність та любов до рідної землі були відзначені медаллю Всеукраїнського об’єднання «Країна» - «За оборону рідної держави». Він також посмертно нагороджений Князівським хрестом Героя «Навіки в строю».