Попри важке поранення, продовжив допомагати побратимам: волинянин провів потужний бій, але сам утратив ногу

Про це розповідає Любешівська газета Нове життя. 

В’ячеслав Васильович родом із Люб’язя. Тут промайнуло його дитинство та юність, закінчив місцеву школу, потім ПТУ. А далі, у тепер уже далекому 1987 році, пішов в армію – службу проходив упродовж двох років у Чехії в «Центральній групі військ». Після цього знову повернувся до цивільного життя. Доля склалася так, що свого часу він виїхав до Нікополя, де має роботу і сім’ю. Упродовж 23 років трудився на залізниці, але щороку в період відпустки приїжджав до батьків та родини у рідне село.

Після широкомасштабного вторгнення росії на територію нашої країни В’ячеслав Кузьміч відразу приєднався до лав Національної гвардії України.

«Хочу вигнати цю гидоту (інакшого слова не можу підібрати) з України. Як у такий час стояти осторонь?» – розповідає головний сержант 31 бригади НГУ.

У квітні нинішнього року В’ячеслав Васильович разом із побратимами прийняв особливо тяжкий бій. Про нього детально описується на фейсбук-сторінці Дніпровської бригади НГУ ім. генерал-майора Олександра Радієвського.

«Ворог здійснив штурм, відбивши позиції наших захисників у Кремінній. Щоб не допустити просування противника та утримати зайняті рубежі, підрозділ Кузьміча виставив особовий склад на спостережні пости. Сам В’ячеслав зайняв одну з найнебезпечніших позицій. Завдання було дуже ризиковим, адже після захоплення ворогом сусіднього рубежу, противник розмістив ще декілька ДРГ.

Близько другої ночі на підступах до посту група головного сержанта Кузьміча була обстріляна однією з російських ДРГ. В’ячеслав вирішив змінити тактику, що дало перевагу українським воїнам на рубежі оборони. Він не відступив на інші позиції, а прийняв рішення розосередити особовий склад і почати наступ на ДРГ. Бійці, дивлячись на впевненість Кузьміча, хоробро виконували поставлені завдання та йшли за командиром. Розділивши особовий склад групи на дві частини, В’ячеслав із підрозділом зайшли з флангів до диверсійно-розвідувальної групи противника, скоротивши відстань до 100 метрів. Несподівано для противника прицільним масованим вогнем вони знищили російське ДРГ.

До ранку відбитий український спостережний пост був обладнаний. Впродовж доби ворог неодноразово намагався провести штурм і вибити підрозділ Кузьміча, але марно. Наступи були відбиті зі значними втратами з боку окупантів. За добу, по радіоперехопленню росіян, вони були частково знищені, поранені, тому залишили позицію. Головний сержант разом із підрозділом без зволікань почали штурм позицій ворога та вибили їх на значну відстань.

Упродовж чотирьох годин противник неодноразово штурмував зайняту Кузьмічем позицію: силами взводу піхоти, за підтримкою танку Т-80 та вогнем 120 мм мінометів – усе дарма. Зазнавши втрат у живій силі, ворог відступив.

Під час оборонного бою В’ячеслав уміло керував особовим складом та вогневими засобами відділення. Знищив влучним пострілом із РПГ вогневу точку противника. Пізніше ворог розпочав обстріл позиції Кузьміча зі ствольної артилерії. Внаслідок вибуху артилерійського снаряда поруч з окопом, головний сержант отримав важке осколкове поранення. В’ячеслав відмовився залишати позицію, попри важке поранення під час обстрілів. Він допомагав побратимам заряджати магазини та подавав гранати, аж допоки штурм не було успішно відбито», – йдеться у дописі Дніпровської бригади у Фейсбук.

Після цього бою волинянина евакуювали до лікарні з діагнозом «Мінно-вибухова травма. Перелом лівої ноги, лівої руки. Вогнепальне осколкове поранення грудної клітини справа». Досвідчені лікарі упродовж чотирьох місяців боролися за те, аби врятувати ногу мужньому й досвідченому воїну. Однак, на жаль, через надто тяжкі травми її довелося ампутувати.

Нині він знаходиться в одному із госпіталів. Звикає до протезу, який йому поставили у Харкові, й продовжує лікування. Адже має серйозні проблеми із лівою рукою. Та все ж В’ячеслав Васильович мріє ще вернутися до своєї військової команди й знищити той ворожий Т-80.

За сумлінне виконання службових обов’язків, відданість військовій присязі та українському народові, зразкове виконання бойових завдань, особисту мужність і героїзм, головному сержанту В’ячеславу на псевдо Кузьміч присвоєно орден «За мужність» III ступеня.

Читайте також: 

• По-різному склались їхні долі: в селі на Волині - два Герої України
• Незадовго до загибелі прийшов у відпустку і повернувся рятувати побратимів: історія Героя з Луцького району
• Покинув роботу в Польщі, де працював далекобійником: історія воїна з Волині, який отримав нагороду від Залужного