Наснився мамі і сказав «Мені не було боляче. Я нічого не відчув»: історія молодого Героя з Луцька

Вадим народився і виріс у Луцьку. Його історію написали на сторінці Меморіал Героїв.

Вищу освіту здобував у Волинському національному університеті на факультеті історії, політології та національної безпеки. Ще під час навчання вирішив, що хоче бути військовим, як і його тато. Тож паралельно закінчив військову кафедру. З 2013 року працював у «Новій пошті» фахівцем-приймальником відділення №1 у рідному місті. У червні 2017-го був мобілізований на строкову службу і до роботи вже не повернувся, до останнього захищаючи Україну в лавах ЗСУ. Молодий офіцер брав участь в АТО/ООС та проходив навчання у різних регіонах України. Через деякий час перевівся на службу до Луцька.

Коли почалася повномасштабна війна, офіцер перебував на службі в рідному місті. Він був заступником командира 130-ої роти охорони 204-ої бригади тактичної авіації Повітряних Сил ЗСУ. Перший обстріл міста окупанти здійснили 24 лютого. Вадим був у військовій частині. Після того за кілька днів його відпустили додому. Востаннє він бачився з рідними 10 березня, за день до загибелі.

«Син був дуже легкий, але при цьому – зовсім не легковажний. Прагнув купити власну машину і квартиру. І таки купив. Правда, автомобілем так і не встиг натішитися, а у квартирі ще й не жив. Мені весь час здається, що Вадим зайде, що от-от постукає у двері. Він майже ніколи не дзвонив у дзвінок, завжди стукав. Жену від себе думку про те, що далі не хочеться жити. Бо не маю морального права. Ми тепер маємо жити і за нього. А головне – робити все, щоб пам’ять про нього жила. Якщо б кожного, хто добре знав Вадима, попросити описати його одним словом, то, напевно, це було б слово «світлий». Я відчуваю, що він є. Він є в тих добрих спогадах, якими про нього говорять люди», – розповіла мама офіцера Зоя.

 

«Ми пам’ятаємо Вадима як спокійну, позитивну та життєрадісну людину, завжди готову прийти на допомогу іншим. Таким він і залишиться в наших серцях», – зазначили колеги.

За словами мами Героя, їй наснився сон:

«Вадимчик наснився. Пам’ятаю, що уві сні я його націлувала, наобіймала, запитала все, що хотіла. Він сказав: «Мама, мені не було боляче. Я нічого не відчув». От такий мій Вадимчик, такий у нас із ним був зв’язок. Він завжди знав, що я дуже за нього хвилююся, завжди казав, що все добре. Навіть тепер прийшов в сон, щоб я перестала їсти себе хоча б тією думкою. Коли я прокинулася, довго спеціально не відкривала очі, щоб нічого не забути. Але згадала, на жаль, не все. У тому сні він був дійсно як воїн небесного війська – гарний, світлий, усміхнений, у всьому спорядженні», - поділилася мати Героя.

Посмертно Вадима Гринюка нагородили медалями «Захиснику Вітчизни» та «За бездоганну службу» ІІІ ступеня.

Офіцера поховали в селі Новосілки на Вінниччині поруч із сестрою, яка померла дитиною за 20 років до нього.

У Вадима залишилися батьки.

Читайте також:

• Через масовані обстріли тіло змогли забрати з поля бою через кілька тижнів після загибелі: спогади про Героя з Волині
• Загинув у першому бою: спогади про 29-річного бійця з Волині Якима Киричука
• Мріяв, будував плани, але все перекреслила в одну мить війна: Герою з Луцька назавжди 26