Приїжджають не лише з Волині, але й з інших областей: волинянин вже 20 років допомагає людям

Георгій Ананійович розповів, що всьому його навчила матір, - пишуть на інформаційному порталі Боратин 24.

Всьому цьому мене навчила мама, – розповідає Георгій Ананійович. – Вона була дуже працьовитою – тримала корову, птицю, мала чималий город. Тож працювала від світанку до ночі. А ще мала талант допомагати людям. В нашому селі на початку минулого століття проживало багато чехів. Тож один лікар-чех, помітивши у мами здібності до медицини, вирішив передати їй свої знання. І навчив як вправляти вивихи, ставити на місце шлунок та складати різні переломи. Хотів ще навчити робити аборти, зашивати та обробляти рани та багато чому іншому. Та мама боялася крові, тож категорично відмовилася. І – потекла до нашої оселі річечка людей, які потребували допомоги. Їхали звідусіль. І в день, і, бувало, що й вночі мама допомагала тим, хто цього потребував.

Не раз кликала сина. Мовляв, дивися, вчися. Та Георгій, пробувавши вправити вивих дитині, категорично відмовився. Бо ж дитя верещало так, що в чоловіка серце кров’ю обливалося. 

Так було шкода ту дитину, що більше не хотів навіть підходити до маминих пацієнтів, – ділиться спогадами чоловік. – Однак мама не раз говорила, що я таки буду займатися лікуванням, проте згодом. І коли мені було трішки за 50, то я, бачачи, що сили мами слабшають, почав все частіше допомагати їй. Коли, траплялося, діти чи дорослі кричали, то заспокоював себе тим, що я ж допомагаю їм і буквально за декілька хвилин їм стане краще. Та – продовжував свою справу. Якось приїхав чоловік у якого було вивихнуте плече. Як же він зрадів після процедури, що все стало на місце. Почав махати тією рукою і все повторював, що він тепер як Кличко. 

Особливо часто звертаються з наріканням на шлунок. Опущений, або, як кажуть в селах, підвереджений – він постійно болить і завдає неабиякого дискомфорту. Особливо часто від цього потерпають люди, яким доводиться важко працювати або підіймати важкі речі. І хоча офіційна медицина запевняє, що шлунок нізащо не може опуститися, бідолахам, які від цього потерпають, допомагають знавці народної медицини. Боратинець також допомагає правильно його відтягнути та поставити на місце. А тоді – правильно обв’язує великою хусткою. 

Частенько приїжджають з проблемами з дисками, при защемленні нерва. Тут допомогти за раз не вдасться, бо потрібно декілька сеансів допомоги. При хребетній грижі раджу зробити такий компрес – корінчик хрону та сиру бараболю натерти на тертці як на деруни. Ретельно перемішати, покласти на хворе місце шматок лляної полотнини, а зверху отриману суміш. Лежати з компресом пів години. Якщо після процедури стане легше, то повторити її ще чотири рази готуючи компрес раз на добу. Коли ж жодного полегшення не зауважили, значить, таке лікування тій людині не підходить і потрібно шукати інше. 

Як і його покійна мама, Георгій Ананійович ніколи не править за свою допомогу фіксовану плату. “Скільки дасте” – говорить людям, бо ж розуміє, що хтось може дати 200 гривень, хтось 50, а хтось просто принести на знак вдячності буханець хліба. 

Допоміг і добре, – каже він. – Коли Бог так дав, що я це знаю і вмію робити, значить, я маю допомагати людям. Мене часто запитують кому я передаю свої знання. Якщо відверто, то поки нікому. Донька має здібності. Зокрема, дуже вправно робить масажі. Однак я б не хотів, аби вона пішла по моїх стопах. Бо ж це насправді дуже непросто і фізично, і морально дивитися як люди мучаться. Та й ночами не раз доводиться вставати, коли приїжджають по допомогу. Але – то вже як вона вирішить. Якщо захоче, то навчу всього, що знаю сам. 

Нині гарячий сезон у господарів, тож чоловік, який є трактористом, багато часу проводить в полі. Каже, любить працювати на землі. Родина завжди підтримує чоловіка і батька. А ще – пишаються його вмінням допомагати хворим. Дружина, донька, зять, двоє онуків та Георгій Ананійович понад усе мріють про перемогу. Бо ж, кажуть, надто боляче чути про загиблих Героїв, про зруйновані села і міста. А ще чоловік має мрію – поняньчити правнуків. І – дожити до власного  “золотого весілля”, до якого три з половиною роки. Разом із дружиною сподіваються, що це вже буде мирний і щасливий час для нашої Батьківщини і усіх нас.

Читайте також:

• Неодноразово відчував Божу допомогу: історія іконописця з Волині
• Кульова блискавка змінила її долю, а нитка - стала зброєю пам’яті: легендарна майстриня з Волині відзначила ювілей
• «Бог готував мене до того, що втрачу ноги»: історія майстра-чоботаря з Волині