Микола Бойко: історія Героя з Волині

На війні з російськими окупантами загинув 39-річний старший солдат мінометник 22-ої окремої механізованої бригади Микола Сергійович Бойко з Колківської громади Луцького району.

Герой загинув 13 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання біля села Мала Локня Суджанського району Курської області. Ракета, що прицільно потрапила в машину з військовими під час її зупинки, не залишила нашому Герою шансів на життя… Історію воїна розповідає газета Нова доба.

– Він став на оборону України ще на другий день повномасштабного російського вторгнення. Розвантажив деревину із машини, на якій працював у підприємця в Четвертні, і пішов за повісткою. Чоловік мав вищу освіту біолога, але йому була ближчою техніка. Проводжали ми його разом із ще багатьма односельчанами 25 лютого 2022 року, якраз у мій день народження, – з болем згадує дружина Воїна, Катерина Миколаївна, котра працює директоркою дитсадка в Годомичах.

Миколу Бойка направили на Луцький військовий аеродром, де дислокується Севастопольська бригада тактичної авіації, в якій свого часу він проходив армійську службу. Там перебував упродовж двох років. Потім же сам попросив у керівництва, аби його перевели в бойовий підрозділ. Знав, що там хлопцям дуже потрібна допомога, і хотів бути ще кориснішим для Батьківщини.

– Протягом цих двох років Микола час від часу приїжджав на вихідні додому, навідував у Луцьку наших донечок-студенток: дев’ятнадцятирічна Олександра вчиться у ВНУ ім. Лесі Українки на факультеті інформаційних технологій, а шістнадцятирічна Анна – в педколеджі на вихователя дошкільного навчального закладу. Коли ж перевівся у 22-у мотопіхотну бригаду, то після навчання у Львові був направлений на Схід України, – каже Катерина Бойко.

Спочатку її чоловік перебував на Донеччині в районі охопленої жорсткими боями Кліщіївки, а потім їхній підрозділ передислокували на Сумщину. «Нічого тобі розказувати більше не буду, прочитаєш все через пару днів у новинах», – почула вона від нього тоді. У тривозі чекала дзвінків від коханого, який тримав позиції в Курській області рф, а на кількаденний перепочинок повертався з побратимами на Сумщину. Саме в цій небезпечній дорозі він і загинув…

Багатолюдно, із незмірною скорботою та повагою навколішки зустрічали полеглого Миколу Бойка в Колківській громаді 17 серпня, проводжаючи в останній шлях. Доброго й безвідмовного в усьому чоловіка, який запам’ятався своєю веселістю й життєлюбністю. Був доброю, щирою, чуйною людиною. Цінував дружбу, завжди був готовий прийти на допомогу. Мав дуже багато друзів, які з усієї України приїхали з ним попрощатися.

– Він дуже любив подорожувати. Хотів показати дітям чарівні куточки нашої країни. Ми до цієї війни щороку десь їздили на озера, моря, у цікаві місця. І просто із сім’єю, і з рідними та друзями. Тепер це незабутні спогади… – із сумом ділиться його дружина. – Також йому подобалася риболовля. Викопав біля хати ставка, зарибив його. Племінники фотографували свої зловлені «трофеї» й скидали знімки Коляновичу, так його жартома називали.

Поки воював, Микола Сергійович завжди казав рідним: «Дасть Бог, все буде добре», а вони молилися і підбадьорювали його дух, коли той згасав… Переживав за свою сім’ю, тата Сергія Калениковича, який рік тому став вдівцем, братів та сестру. Більше думав про майбутнє, планував стати далекобійником, здав на водійське посвідчення необхідної для цього категорії, доньок та дружину також навчив водити авто…

Вічна пам’ять люблячому чоловіку, татові, синові, братові, зятеві, вірному товаришу й побратиму Миколі Бойку! Нехай його душа буде в Божих обіймах на Небесах, а в Україні бережеться Слава про її сміливого Героя!

Юлія МУЗИКА

Читайте також: