«Єдиного сина ми вже не повернемо… Але в наших душах він завжди буде живим»: Герой з Волині залишився навіки молодим

Воїн двічі захищав нашу країну від російського агресора – і під час Операції Об’єднаних Сил, і в час широкомасштабного збройного наступу рф. Історію Героя розповідає газета Нова доба.

Ігор Ігорович – син кадрового військового. Буквально виріс на аеродромі, де проходив службу його батько. Коли перейшов у четвертий клас, сім’я із військового містечка, де мешкала у Самбірському районі на Львівщині, переїхала в Колки – на татову малу батьківщину. Там він закінчив школу, а опісля вивчився в Маневицькому ліцеї на столяра. Працював у Колках на деревообробному підприємстві.

– Син знав, що таке військова служба. Із самого малечку обожнював бувати на аеродромі. По мобілізації служив у 2015-2016 роках в Луцькому прикордонному загоні. Отримавши повістку минулої осені, пішов знову захищати країну. Був розприділений у мотопіхотне відділення 37-ої окремої бригади морської піхоти, – розповідає його батько Ігор Кирилович, офіцер Збройних Сил України.

Він був призваний у військо в грудні 2022 року. Проходив службу у 82- ій окремій десантно-штурмовій бригаді заступником командира танкової роти. Минулоріч в червні демобілізувався за станом здоров’я. Через кілька місяців після цього до лав захисників країни став його єдиний син, отримавши повістку і безапеляційно сказавши, що тепер прийшов його час іти на військову службу.

– Під час ООС Ігор перебував у районі Краматорська на Донеччині, і коли вдруге пішов служити, знову потрапив туди. Потім воював біля Часового Яру, де отримав поранення. Після лікування був переведений на Бахмутський напрямок. Звідти він вже не повернувся… 2 липня, будучи «на нулі», зустрів своє 31-річчя, а вже за три тижні, знову заходячи на передові позиції, загинув 24 липня від обстрілу… 24 лютого, коли був мій день народження, почалася війна, а потім 24 числа не стало сина… Через два дні, ризикуючи власним життям, його тіло евакуювали побратими… – із болем додає мама нашого Героя Галина Адамівна, яка працює в Колківській лікарні.

– Ігор завжди стояв за справедливість. Добрий, домашній, чуйний, він із твердістю та наполегливістю боровся за правду, – каже його тато.

За правду і справедливість, законну волю нашої країни Ігор Заєць віддав своє молоде життя. Мріяв про одруження, маючи кохану дівчину з Вінниці, а повернувся «на щиті» в зеніті літа у своє свободолюбиве містечко Колки. Тут він навіки буде Героєм та гордістю для своїх батьків.

Схиливши голови та ставши на коліна, 29 липня його велелюдно зустріли в Колках та із усіма військовими почестями попрощалися з ним, оплакуючи життя молодого українського Героя.

– Єдиного сина ми вже не повернемо… Але в наших душах він не загинув, а завжди буде живим… – говорить батько Воїна.

Низький уклін Ігорю та Галині Зайцям за сміливця-Сина, який до останнього подиху боронив нашу країну. Нехай світла й вдячна пам’ять про нього живе у серцях кожного з нас.

Читайте також:

• Загинув із сусідом з різницею в один день: історія Героя Анатолія Колошви з Волині
• «Аби ти знала, що тут відбувається… Повернуся або «200-им», або «300-им», а цілим точно ні»: Герой з Волині передчував свою загибель
• У бою пробув лиш день і зник: рідні Героя з Волині два роки сподівалися, що він у полоні