Герой з Волині передчував свою загибель

40-річний молодший сержант, командир бойової машини механізованого відділення Анатолій Неведюк з села Кукли Маневицької громади загинув 19 червня 2024 року на Харківщині.

22 червня, напередодні Дня Святої Трійці, Героя провели до місця вічного спочинку. Історію Героя пише газета Нова доба.

Анатолій народився у селі Северинівка в родині Петра Степановича та Катерини Микитівни – нині пенсіонерів. Мав молодших сестру Тетяну і брата Віталія, які останнім часом мешкають зі своїми сім’ями у Польщі. Дружина Віта Володимирівна працює продавцем місцевого магазину. Разом із нею виховували сина й доньку. Чоловік був дуже великим добряком і навіть всупереч власним інтересам йшов допомагати тим, хто просив про поміч. Про це розповіла староста сіл Кукли та Северинівка Наталія Бортник.

– Колись я працювала в барі і Анатолій туди заходив. Я його знала, бо ми спільно з ним хрестили дитину й були в одній парі, – розповідає із сумом дружина загиблого Героя Віта Володимирівна. – Мені тоді було 26 років, а йому 22. Так і стали зустрічатися, а у 2006-му одружилися. Через рік у нас народився син Владислав, який цьогоріч випускник ліцею.

Після закінчення 11 класів школи Анатолій більше ніде не навчався. Коли відслужив строкову службу у внутрішніх військах МВС, деякий час трудився обкошувачем прибережних захисних смуг водойм в Маневицькому управлінні водного господарства. Потім деякий час їздив на заробітки по будівництвах. В подальшому працював у Куклинському навчальному закладі кочегаром, а останні років п’ять – завгоспом. У 2014 році в сім’ї народилась донька Богдана.

– 9 лютого цього року чоловіка мобілізували, – продовжує пані Віта. – Деякий час він перебував на Рівненському полігоні, де проходив вишкіл і звідки ще на один день приїжджав додому. Потім його відібрали до 42-ої ОМБр й направили навчатися на командира відділення. Там відразу отримав посаду командира бойової машини. Згодом потрапив на Харківщину.

Дружина Захисника розповіла, що Анатолій мав недобре передчуття, часто говорив, що з війни він не повернеться. «Аби ти знала, що тут відбувається… – казав їй. – Повернуся або «200-им», або «300-им», а цілим точно ні». Постійно говорив дружині, що вона у нього сильна й все витримає. Ділився із нею своїми солдатськими буднями з побратимами, надсилав фотографії. Розповідав про всі уловки рашистів, як-то розтяжки, часті обстріли та скиди вибухових речовин із дронів. Від одного такого скиду, який влучив прямісінько у нього, він і загинув 19 червня.

– Був хорошим батьком для дітей та добрим чоловіком для мене, постійно допомагав. Проживали з ним та дітьми у батьківському будинку разом із моєю матір’ю. Мав золоті руки й охоче допомагав людям. Важко залишитись одній із дітьми… – продовжує згорьована жінка. – Люди казали, що на похоронах було все наше село і Северинівка, багато рідні та приїжджих, але я нікого не бачила навколо, коли його привезли у закритій труні. Чоловік став п’ятим загиблим Воїном у війні. Наш син за характером замкнений, але видно, що дуже переживає. А дочка перейшла лише у п’ятий клас й певно в повній мірі не розуміє, що сталося. Але якось сказала мені: «Ти не думай, що я не розумію, що тата немає. Я знаю, що він більше не прийде. Не думай, що я така вже маленька…».

Траурна процесія пройшла від будинку до Свято-Михайлівського храму, де відбувся чин похорону. Слова підтримки рідним загиблого Героя висловили Маневицький селищний голова Олександр Гаврилюк, староста Наталія Бортник, Грамоту пошани та скорботи вручив рідним представник Першого відділу Камінь-Каширського РТЦК та СП. Поховали Воїна із усіма військовими почестями на місцевому кладовищі.

Щирі співчуття батькам, дружині, дітям – доньці та сину, брату й сестрі, усій родині. Вічна пам’ять і слава полеглому Герою!

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також: