«Аби ти знала, що тут відбувається… Повернуся або «200-им», або «300-им», а цілим точно ні»: Герой з Волині передчував свою загибель

22 червня, напередодні Дня Святої Трійці, Героя провели до місця вічного спочинку. Історію Героя пише газета Нова доба.

Анатолій народився у селі Северинівка в родині Петра Степановича та Катерини Микитівни – нині пенсіонерів. Мав молодших сестру Тетяну і брата Віталія, які останнім часом мешкають зі своїми сім’ями у Польщі. Дружина Віта Володимирівна працює продавцем місцевого магазину. Разом із нею виховували сина й доньку. Чоловік був дуже великим добряком і навіть всупереч власним інтересам йшов допомагати тим, хто просив про поміч. Про це розповіла староста сіл Кукли та Северинівка Наталія Бортник.

– Колись я працювала в барі і Анатолій туди заходив. Я його знала, бо ми спільно з ним хрестили дитину й були в одній парі, – розповідає із сумом дружина загиблого Героя Віта Володимирівна. – Мені тоді було 26 років, а йому 22. Так і стали зустрічатися, а у 2006-му одружилися. Через рік у нас народився син Владислав, який цьогоріч випускник ліцею.

Після закінчення 11 класів школи Анатолій більше ніде не навчався. Коли відслужив строкову службу у внутрішніх військах МВС, деякий час трудився обкошувачем прибережних захисних смуг водойм в Маневицькому управлінні водного господарства. Потім деякий час їздив на заробітки по будівництвах. В подальшому працював у Куклинському навчальному закладі кочегаром, а останні років п’ять – завгоспом. У 2014 році в сім’ї народилась донька Богдана.

– 9 лютого цього року чоловіка мобілізували, – продовжує пані Віта. – Деякий час він перебував на Рівненському полігоні, де проходив вишкіл і звідки ще на один день приїжджав додому. Потім його відібрали до 42-ої ОМБр й направили навчатися на командира відділення. Там відразу отримав посаду командира бойової машини. Згодом потрапив на Харківщину.

Дружина Захисника розповіла, що Анатолій мав недобре передчуття, часто говорив, що з війни він не повернеться. «Аби ти знала, що тут відбувається… – казав їй. – Повернуся або «200-им», або «300-им», а цілим точно ні». Постійно говорив дружині, що вона у нього сильна й все витримає. Ділився із нею своїми солдатськими буднями з побратимами, надсилав фотографії. Розповідав про всі уловки рашистів, як-то розтяжки, часті обстріли та скиди вибухових речовин із дронів. Від одного такого скиду, який влучив прямісінько у нього, він і загинув 19 червня.

– Був хорошим батьком для дітей та добрим чоловіком для мене, постійно допомагав. Проживали з ним та дітьми у батьківському будинку разом із моєю матір’ю. Мав золоті руки й охоче допомагав людям. Важко залишитись одній із дітьми… – продовжує згорьована жінка. – Люди казали, що на похоронах було все наше село і Северинівка, багато рідні та приїжджих, але я нікого не бачила навколо, коли його привезли у закритій труні. Чоловік став п’ятим загиблим Воїном у війні. Наш син за характером замкнений, але видно, що дуже переживає. А дочка перейшла лише у п’ятий клас й певно в повній мірі не розуміє, що сталося. Але якось сказала мені: «Ти не думай, що я не розумію, що тата немає. Я знаю, що він більше не прийде. Не думай, що я така вже маленька…».

Траурна процесія пройшла від будинку до Свято-Михайлівського храму, де відбувся чин похорону. Слова підтримки рідним загиблого Героя висловили Маневицький селищний голова Олександр Гаврилюк, староста Наталія Бортник, Грамоту пошани та скорботи вручив рідним представник Першого відділу Камінь-Каширського РТЦК та СП. Поховали Воїна із усіма військовими почестями на місцевому кладовищі.

Щирі співчуття батькам, дружині, дітям – доньці та сину, брату й сестрі, усій родині. Вічна пам’ять і слава полеглому Герою!

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також:

• У бою пробув лиш день і зник: рідні Героя з Волині два роки сподівалися, що він у полоні
• Був мобілізований в кінці травня, а в серпні зник безвісти: воїн з Волині повернувся додому на щиті майже через пів року після загибелі
• Не раз доводилося бути в самому пеклі Покровського напрямку: спогади про 40-річного Героя з Волині Олександра Коваля