Загинув із сусідом з різницею в один день: історія Героя Анатолія Колошви з Волині

Історію Героя пише газета Нова доба.

Анатолій – місцевий, із Матейок, як і його дружина. Звичайна сільська родина. Дружня, працьовита, дбайлива.

– Толік був справжнім господарем, люблячим чоловіком, батьком, сином, – як же важко дружині Ніні говорити про нього в минулому часі. – Одружились, разом їздили на заробітки в Польщу, назбиравши грошей, купили хату. Він сам її добудував, звів усі господарські споруди. Народився синочок, через два роки донька. Толя шукав будь-яку можливість заробити вдома. Тримали чимале господарство – двоє корів, пару коней, іншу живність. Багато садили-сіяли. Чекав завжди сезону чорниць – тоді не кожна жінка з ним могла позмагатися у вправності. Насадили малини. Все робили разом, шкодував мене, бувало, що раненько першим встане та й хутчіш худобу доглядати. Як вже воював, то наказав корови збути, аби нам легше було. Говорив, після перемоги купимо знову. 19-річний син Олексій став за господаря. Донька Діана у Луцьку на фармацевта вчиться, на ІІ курсі. Часто дзвонив їй, про навчання запитував, казав, що дуже любить.

24 лютого Анатолію Колошві першому в селі принесли повістку. Зібрався швидко – треба йти захищати рідну землю, родину. Проте повернули додому, і вирушив захисник на війну вже на початку вересня 2022 року. На Рівненському полігоні затримався більше як на півроку, весь час прохаючи направити його на схід.

– Дуже рвався на передову, – плаче, згадуючи це, дружина. – Наш сусід Іван Сокол, що теж оце загинув, приїжджав тоді поранений на реабілітацію, а Толіка на декілька днів додому якраз відпустили, то чоловік казав: «Навіть соромно йти його провідувати. Іван воює на передовій, а я тут – в тилу».

Та до прохань Анатолія дослухались, потрапив в 14 ОМБр. Весною, як заступник командира бойової машини, навідник-оператор механізованого відділення, був направлений на Харківщину. Перед від’їздом декілька днів побув дома, ще знову Івана провідав, той повідомив: «Ти завтра вирушаєш, а я наступного дня до своїх хлопців». Так і загинули вони – Анатолій 22 травня, а Іван – через день біля Авдіївки.

– Моє серце наче передчувало непоправне, – не може стримати сліз пані Ніна. – А ще в наш куток із лісу зозуля якось залетіла, якраз між нашою хатою і Соколів кувати взялась. Казали старі люди, що це на біду.

Травень в тому районі, де воював Анатолій, видався “гарячим”, дружина не раз у телефонній трубці, розмовляючи із чоловіком, чула вибухи. Той, звісно, як міг, заспокоював її. Востаннє почула його голос 16 травня, сказав, що не знає скільки із ним не буде зв’язку, телефон не бере із собою. Через декілька днів почала писати, згодом дзвонити – чула лише гудки.

– Телефонували зі сходу його бойові побратими, підтримували, співчували, – розповідає дружина Захисника. – Дізналася я, що вони його пораненого винесли із поля бою, та наступне влучання в голову стало смертельним. У нього було багато бойових друзів, як казав Толя, «у мене в селі стільки немає». І під час перебування на Рівненському полігоні чимало було, хлопці на похорони приїжджали. Він із ними підтримував зв’язок, мріяли як після перемоги будуть їздити один до одного на гостину.

Із першого дня війни захищає країну рідний брат Ніни Колошви, він брав участь в боях на Бахмутському напрямку, серед захисників – і племінник. Саме завдячуючи таким Героям ми можемо жити у відносній безпеці, працювати, навчатись. Творці новітньої історії захищають нашу свободу і незалежність, щасливе майбутнє дітей та онуків.

Висловлюємо щире співчуття родині полеглого, схиляємо у скорботі голови перед його світлою пам’яттю. Вічна слава Герою!

Олена БИЧКОВА

Читайте також:

• «Аби ти знала, що тут відбувається… Повернуся або «200-им», або «300-им», а цілим точно ні»: Герой з Волині передчував свою загибель
• «З такими, як він, можна вигравати війну»: спогади про 26-річного Героя з Волині Дмитра Слюсаря
• «Повернуся додому, зробимо весілля»: спогади про 20-річного Героя з Волині