Розкривав резонансні злочини, а нині нищить ворога: історія бійця «Сніжка» зі Сталевої сотки

Про воїна «Сталевої сотки» розповіли на фейсбук-сторінці бригади.

Історію появи свого позивного пан Сергій розповідає з усмішкою: «Це я зараз коротко стрижуся. Коли прийшов до війська, шевелюра була значно більшою. А оскільки була вона вже білою, хтось із хлопців візьми й «ляпни»: «Сніжок!». Так до мене це прізвисько відразу і «приклеїлося»…

Родом Сергій із Андрушівки, що на Житомирщині. У 2001 році закінчив Харківський національний університет внутрішніх справ. До речі, здібний юнак вчився відразу на двох факультетах: на соціально-психологічному за фахом «соціальна робота» (у підсумку – диплом з відзнакою!), а також на юридичному – за спеціальністю «правознавство» (тут обмежився «синім» дипломом, аби відрізнявся від іншого – «червоного»).

Закінчивши профільний виш «старлей» міліції Ямковий ще впродовж трьох років сумлінно відслужив в органах внутрішніх справ, де встиг взяти участь у розкритті кількох дуже резонансних справ того часу (скажімо, одна із них стосувалася викриття у Житомирі банди справжнісіньких людожерів!).

Після служби в міліції пан Сергій дев’ять років працював у Пенсійному фонді України:

«А потім пішов у бізнес! Займався виробами з нержавіючої сталі: перила, поручні тощо. Всю Україну об’їздив – зокрема, багато разів бував на Донеччині», – пригадує колишні часи «Сніжок».

На початку «повномасштабки» головним завданням Сергія Ямкового було врятувати своїх дівчат: дружину Ірину та донечок-двійнят Яну і Діану:

«8 березня 2022 року, коли пі***ські війська вже заходили на Макарів, я посадив свою сім’ю в машину і вивіз до кордону», – розповідає про ті буремні дні наш боєць.

Тоді ж – в березні 2022-го – Сергію з прикордоння довелося чимдуж повертатися додому. Адже за півтора місяця до початку повномасштабного вторгнення чоловік поховав свого тата, Юрія Івановича. На руках лишилася важкохвора мама, Тамара Петрівна, яка потребувала постійного догляду.

Впродовж року майбутній «Сніжок» турботливо доглядав маму…

…Коли ж у лютому 2023-го жінка відійшла в кращі світи, її син добровольцем прийшов до ТЦК і став до лав ЗСУ.

У самохідному артилерійському дивізіоні нашої 100 омбр Сергію доводилося працювати на американській самохідній гаубиці M109A6 «Paladin», а також на вітчизняній САУ 2С22 «Богдана».

Нині серед інших обов’язків «Сніжка» – і бозпосереднє здійснення пострілу. Чоловік голосно подає побратимам команду «Постріл!», після чого майстерно смикає за кількаметровий шнур від «Богдани»…

«Раніше я «завідував» пороховими зарядами. Заряджав і «смикав за шнурок» тоді Льоша-«Халк» – наш хороший побратим, який у грудні одержав важке поранення, – з тінню на чолі згадує гармаш, – Після того обов’язки Олексія перейшли до мене…».

До речі, особистий рекорд «Сніжка» – 170 пострілів з «Богдани» протягом доби!

«Смикнути – то одне. А ось розвантажити ту силу-силенну 155 мм снарядів, потім підняти кожен, зарядити – попітніти таки доводиться! – розповідає досвідчений гармаш, – До того ж, не варто забувати: для усього артилерійського розрахунку кожен постріл – це як для боксера удар по голові середньої потужності під час бою».

Психологічно розвантажитися і хоч трохи відпочити Сергію допомагає читання. До речі, список до прочитання артилеристу «Сталевої Сотки», переважно, радять доньки – затяті книголюбки.

«Я від цього тільки виграю! По-перше, з’являються додаткові теми для розмов і обговорень прочитаного з Яною і Діаною. А по-друге, у моїх дівчат справді хороший смак до вибору книжок! – зізнається боєць 100 омбр, – Скажімо, днями «подужав» цікавезну книгу української письменниці Каті Орловської «Краще не читай» – це роман у стилі горору про сім’ю, яка втратила свій дім.

А ще у «Сніжка» є одна велика і дуже хороша мрія! Чоловік хоче повернутися на рідну Житомирщину з Перемогою, міцно-міцно обійняти дружину та донечок, добре відпочити і знову безтурботно поринути у давнє захоплення – натхненно ремонтувати свої улюблені автівки.

Читайте також:

• Порш шукає вибухівку, а Тарас довіряє його нюху: історія 26-річного волинського кінолога та його службового собаки
• «Моє місце зараз тут»: військовий із Волині після поранення повернувся до війська
• Втратив руку під Бахмутом, але службу не залишив: історія прикордонника з Волині