Хотів вилікуватися і знову йти боронити Україну: Герою з Волині навіки 30

Йому довелося пройти довгий шлях болю та складних операцій, пише видання «Нова доба».

Волинянин добровольцем у перші місяці повномасштабної російської агресії пішов до лав ЗСУ. У мирному житті був зварювальником та будівельником, а в час війни став стрільцем 53-ї ОМБР ім. князя Володимира Мономаха.

«Руслан на строковій службі в армії не був, але ще на початку війни вирішив іти захищати нашу державу. Після навчання на Яворівському полігоні потрапив на Чернігівщину, де служив у небезпечному трикутнику між російським та білоруським кордонами, а потім його перевели на Донеччину в зону активних бойових дій», – розповідає його мама Алла Йорж.

Саме звідти до неї прийшла жахлива звістка про те, що її син тяжко поранений біля смт Зайцеве Бахмутського району Донецької області. Мінно-вибухова травма, вогнепальні уламкові поранення обличчя, перелом верхньої щелепи, кісток носа, поранення правого плеча та невропатія променевого нерва, забій головного мозку… І це ще далеко не повний перелік діагнозів, які поділили життя молодого воїна на «до» і «після». Після трьох тижнів коми на нього чекали складні операції і повний болю – і фізичного, і морального, – шлях відновлення.

«З поля бою його доправили у Дніпро в клінічну лікарню ім. І. Мечникова, а потім перевели до Києва у відділення щелепно-лицевої хірургії. Там його обличчя фактично складали за допомогою пластин… Загалом він пробув у госпіталях п’ять місяців, оперувався і у Львові й попереду ще мали бути багато операцій…» – зі смутком говорить мама, яка тоді відразу приїхала з роботи із Польщі і проходила всі ці випробування разом із ним.

Коли Руслан ходив в одинадцятий клас, в аварії загинув його тато і вона сама виховувала сина й на три роки молодшу доньку Марійку, яка нині з чоловіком та синочком мешкає в Луцьку. Допомагали рідні, а особливо свекруха – до своєї любої бабусі Зосі, будинок якої поряд, завжди бігли онуки.

Після поранення Руслан не міг нормально їсти та розмовляти, мав проблеми з рукою, а ще вродливе обличчя воїна було спотворене пораненням і це принесло йому багато морально важких емоцій. Згадує пані Алла, що коли його перед операцією у Львові, яку проводила благодійна місія із США, запитали, що для нього важливіше: краще жувати чи краще виглядати, він обрав останнє…

«Йому було важко психологічно після поранення, після того, як довелося дивитися в очі смерті. Але Руслан говорив, що якби йому вилікуватися, то знову пішов би до своїх хлопців боронити Україну. Він завжди душею вболівав за них і дуже хотів, аби ця війна завершилася і не гинули люди», – ділиться пані Алла.

Вона бачила, як її син із трепетом розгортає придбаний державний прапор, на якому написано «Україно, Свята мати героїв!».

Болить те, що Руслан, виживши після таких складних поранень, помер через пневмонію. Молодого воїна 29 червня проводили в останню дорогу із військовими почестями усією округою. Слова скорботи і співчуття звучали від в. о. начальника Першого відділу (смт Маневичі) Камінь-Каширського РТЦК та СП Юрія Мізюка, Маневицького селищного голови Олександра Гаврилюка, який був вчителем мами Героя, місцевого священника протоієрея Георгія Приведенця та настоятеля храму Вознесіння Господнього с. Козлиничі протоієрея Анатолія Устимчука.

Юлія МУЗИКА

Читайте також:

• Був на війні разом зі шваґром та сином: історія полеглого воїна з Волині
• Рідні довго жили з надією, чекали, вірили в диво: волинянину просять посмертно присвоїти державну нагороду
• Мав приїхати у відпустку, а повернувся «на щиті»: захисник з Волині підірвався на ворожій міні