Щоранку присідає 10-12 разів: 87-річна волинянка через пів року після інсульту почала плести сітки для ЗСУ

Наталія Дмитрівна все життя була ініціативною та непосидючою, – пише Вісник.

Понад десять років працювала відповідальним секретарем у маневицькій районній газеті. Завжди любила спілкуватися з людьми. А коли вийшла на пенсію, сидіти вдома було нудно, тому й вирішила долучитися до Університету третього віку, який діє при місцевому територіальному центрі. 

Тут збираються ті, кому за п’ятдесят. Організовує для них різні заходи та цікаві зустрічі Світлана Мельник. Разом відпочивають, разом і військовим допомагають. Саме така згуртованість, дружба підтримує. 

Наталія Дмитрівна тут одна з найперших активісток. Ще на початку війни плела шкарпетки для воїнів і до кожної пари прикріплювала записку з теплими, материнським словами. Нині разом з іншими «студентами» прибирала селище від сміття, наводила порядок на давньому єврейському кладовищі. 

Дуже сердилася, бо не могла поворухнутися

Одного дня в Наталії Дмитрівни стався інсульт. Донька оперативно викликала швидку.

«Мене відвезли до Ковеля в інсультний центр, і медики врятували. Дуже хороше і чуйне ставлення було. Там мені показали і розказали, які вправи треба робити, щоб швидше стати на ноги, – каже Наталія Дмитрівна. – Я тиждень лежала й дуже сердилася, що не можу ворухнутися. Найважче відновлювалася права рука». 

Коли виписали додому, приходили провідати подружки з університету та розказували, що в них багато чого цікавого відбувається. І це мотивувало жінку до життя. Після інсульту прийшло усвідомлення, що люди, які завжди в русі, не уявляють, як то важко бути лежачим. Тому через біль, через лінь взялася себе реабілітовувати.

Наталія Дмитрівна зізнається, що на початках було неймовірно важко. Спочатку помаленьку розгинала пальці, підіймала то одну, то другу ногу. Зціплювала зуби і робила крок, потім другий. І так день за днем йшла до свого відновлення. Часом хотілося викинути якусь вправу, але згадувала настанови реабілітолога, що жодного дня не можна пропускати.

«Так, я змушувала себе, – погоджується жінка. – Але коли прийшла до лікаря на обстеження, він був вражений, як я відновилася. Тепер на власному прикладі хочу показати людям, що головне не втрачати надії на одужання, не піддаватися ліні і працювати над собою».

Кожного ранку присідає 10-12 разів

За ці пів року Наталія Дмитрівна пройшла нелегкий шлях. Багато чого вдалося, але з деякими проблемами бореться й досі.

«Помітила, що після інсульту погіршилася пам’ять, то взялася її тренувати. Розгадую кросворди, пригадую, у кого коли день народження. А ще вчу мобільні номери. Вже знаю напам’ять свій номер, сина, дочки, зятя та подружки. Ще дуже люблю читати. Окулярів ще не беру. А перед сном обов’язково виділяю годину для прогулянки на вулиці. Все це в комплексі дає хороші результати», – розповідає жінка.

Пенсіонерка зізнається, що раніше ніколи не задумувалася про користь фізкультури, а нині присідає 10-12 разів. Прокидається о сьомій ранку і береться за зарядку.

«Ой, буває, що всередині щось нашіптує, що можна без цього обійтися, але треба заставляти себе рухатися. Не можна сидіти без діла, я шкарпетки воїнам плела, маскувальні сітки», – додає пенсіонерка.

Коли готували дівчата енергетичні набори на передову, то волоські горіхи била.

«Людина повинна щось робити, тоді вона живе. Найголовніше: мати позитивні думки в голові, зранку налаштовувати себе на позитив. Я навіть не згадую про свій вік, коли приходжу на заняття. Бо тут така прекрасна атмосфера, що ми всі молодіємо і забуваємо про тиски та різні болячки. Тому всім кажу: якщо хочете у поважному віці добре почуватися – робіть щось нове, йдіть до людей, щоб спілкуватися, і не лінуйтеся робити зарядку. Проженіть лінь – і будете здорові!» – підсумувала Наталія Дмитрівна.

Читайте також:

• На Волині бабусі-пенсіонерки облаштували цех і шиють бурки для воїнів
• «Два роки на дачі не була!»: четверо жінок на Волині ліплять вареники і крутять голубці на фронт
• 65-річний пенсіонер-музикант з Волині співом заробляє гроші на ЗСУ