Син і донька втратили батька: на Волині попрощались з Героєм Дмитром Лисюком

37-річний волинянин не лише мріяв про світле майбутнє для своєї країни — він будував її щодня, а коли настав час — без вагань став на захист, повідомили в Ковельській міській раді.

Дмитро Лисюк народився у Ковелі. Навчався в ЗОШ №2, здобув фах «Спеціалізоване управління технічними процесами» в Луцькому державному технічному університеті. Будучи студентом, працював у магазині електроніки. Повернувшись у Ковель — системним адміністратором на фірмі «ОлШе», де зустрів майбутню дружину Ірину.

Будував плани, мріяв, облаштовував дім, радів простим речам — родинним святам, будням, звичайним моментам, яких було так багато поруч із найріднішими: дружиною Іриною, донечкою Анастасією та сином Сашком. Надзвичайно теплі відносини у нього були з батьками — мамою Світланою та татом Віталієм.

Дмитро — людина, яка мала золоті руки. Організував власну справу, був підприємцем, ремонтував техніку. Дорожив своїм ім’ям.Особливе місце в його житті займала минувшина нашого краю. Він часто бував в урочищі Вовчак, добре знав історію цього місця з розповідей рідних. Саме родина Лисюків передала одну з хатин, які нині відновлено у Вовчаку — на знак вдячності тим, хто боровся за волю України, і на згадку про них.

З перших днів повномасштабного вторгнення Дмитро долучився до лав добровольчого формування. Патрулював, разом з іншими добровольцями обороняв найважливіші об’єкти критичної інфраструктури нашого міста на підступах від білоруського кордону.

Неодноразово виїжджав на схід країни. У 2024 році добровільно вступив до лав Збройних Сил України.

У січні цього року перевівся в 42-гу окрему механізовану бригаду, де почав виконувати бойові завдання на Харківському напрямку, а з липня — на Покровському.

Побратими згадують Дмитра як добру, щиру, сміливу людину, яка ніколи не підводила, завжди була поруч, підтримувала словом і ділом. Він діяв чесно, віддано, з відкритим серцем. Був вірним другом, на якого можна було покластися у будь-яку хвилину.

Життя оператора відділення радіотехнічної розвідки розвідувальної роти військової частини А4667 Дмитра Лисюка обірвалося 28 липня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Степове Синельниківського району, що на Дніпропетровщині.

Це — непоправна втрата, яка болить усій громаді. Його однокласниця Світлана Бабіч написала: «Діма назавжди залишиться в пам’яті як світла, добра, мужня людина. Він був справжнім — і як син, і як воїн, і як Людина з великої літери. Діма — Герой, який віддав життя за нашу країну, за кожного з нас».

Відходять у небеса ті, хто щиро любив Україну, хто міг ще стільки зробити доброго, дати стільки любові своїм близьким.

«Дмитро залишив по собі глибокий слід — приклад чесного служіння, віри і сили. І сьогодні ми зібралися тут, аби схилити голови в пошані до цієї людини і сказати йому «дякую» — за захист, вірність Україні та вірність присязі військовому обов’язку», — сказав міський голова Ігор Чайка.

Такі люди, як Дмитро, залишаються в серці громади, в пам’яті міста, в історії України.

Про це говорили його перша вчителька Світлана Посполітак, перший заступник голови обласної ради Юрій Поліщук, друг зі студентських років Володимир Косінець.

Неймовірно талановитий, неймовірно добрий і з неймовірною посмішкою — таким він залишиться у пам’яті, — говорили вони.

Прощання продовжилося в селі Колодниця — біля дому, де жив Дмитро. Саме тут він мріяв про майбутнє, творив свої щоденні справи, виховував дітей. У Героя залишилися дружина, син і донька, батьки, сестра.

Поховали Дмитра Лисюка на кладовищі села Колодниця.

Редакція ВСН висловлює співчуття родині захисника. Вічна шана і слава Герою!