Син пішов воювати услід за батьком: історія Андрія та Миколи Лукашуків з Волині
Біля пам'ятного знака Борцям за волю України, що в Ковелі, Микола слухає про свого батька Андрія Лукашука, навідника 14 окремої механізованої бригади. Його немає вже майже рік. У Ковельській громаді пам’ять про Андрія Лукашука бережуть.
Про це йдеться у сюжеті 12 каналу.
Миколин батько став на захист держави в серпні 2022-го. До війни їздив на заробітки.
«У серпні 2022 року його мобілізували, йому прийшла повістка і у вересні він уже відправився на навчання, а звідти – на фронт, на Харківський напрямок. Він відразу сказав, що не буде ні від кого бігати. «Мені сказали явитися на ВЛК, я прийшов», – розповідає Микола Лукашук.
За його словами, хоч батьки розлучилися, коли сину було всього три роки, тато був у його житті завжди присутнім. А як почалася війна, вони стали ще ближчими. Як тато був на фронті, пригадує, зідзвонювалися майже щодня.
«Я розумів, що потрібно цінувати кожен момент. Тато був добрим, щирим, ніколи в нього не було суму, він цього не показував. Це передалося мені: що на душі не робилося би, я стараюся посміхатися, знаходити в усьому позитив», – говорить Микола.
Він пішов служити через рік після батька. У свої 18 років хлопець долучився до «Азову».
«У ЗСУ я не хотів іти, тому що батько мені багато про що розказував: яке там командування, яке іноді буває ставлення. Я розумів, що це не для мене. У мене є мотивація, я знав, заради чого хочу туди потрапити. Звісно, я вибрав «Азов».
Микола пригадує: це рішення було прийняти нескладно, адже тато став для нього прикладом – він хотів бути гідним сином.
«Під час постійних зідзвонів із батьком він мені розказував, як там складно, що реально він не вивозить через малу кількість людей, що немає кому міняти. Я вирішив, що не можу так. Я хотів показати своєму батькові, що я його син, що він мене правильно виховав, дав мені правильні погляди на життя», – говорить Микола Лукашук.
А от мамі хлопця було складно. Їй довелося відпустити на війну обох. Із часом вона змирилася з рішенням сина. І тут сталося найстрашніше – 29 листопада Андрій Лукашук загинув на Харківщині.
«Я якраз приїхав із позицій. 29 листопада він загинув, 30-го мені повідомили про його загибель. Я тоді якраз приїхав із полігону. Дзвонить мама. Я передчував щось не те. Дивно, вона зазвичай так не дзвонить. Вона відразу сказала: «Тримайся, батько загинув».
Це сталося на бойовому завданні. На позиції з татом був побратим, який також загинув. Вони потрапили під осколки від танкового обстрілу.
«Він показав себе як відповідальна людина. Його практично завжди ставили командиром групи. Казав: «Я тобою дуже сильно пишаюся. Я радий, що в мене – такий син, що я тебе так виховав». Розказував своїм побратимам: «Мій малий у 18 пішов в «Азов». У нього така гордість була», – розповідає Микола.
За подвиг Андрія Лукашука вже посмертно нагородили Князівським хрестом.
Після похорону Микола пробув на фронті три з половиною місяці. Звільнився, бо дуже переживав за маму.
«Залишилася тільки мама. Більше нікого, крім мене, в неї немає. Я навіть не міг би уявити: що з нею було би, якби не стало ще й мене. Я розумів, що вона могла би цього не пережити. Тому я зробив це заради неї», – наголошує Микола.
Нині хлопець не відкидає думки, що може повернутися на фронт.
Читайте також:
- За місяць до загибелі виповнилось 25 років: війна забрала життя Героя з Волині Юрія Міхєєва
- Підірвався на міні: на Харківщині загинув захисник з Луцького району Олександр Друкачук
- Упродовж тижня лікарі боролися за його життя, однак, серце воїна зупинилося: Герой з Волині залишився навіки молодим
Будь в курсі усіх новин
