Війна забрала життя двох братів з Волині з різницею у декілька місяців: історія мужнього Героя Василя Миколаюка 

У 1975 році завершив навчання у місцевій школі (8 років). Після школи поступив до Любешівського СПТУ, де навчався на тракториста-машиніста. Після училища – служба в армії у винищувальному авіаційному полку м. Барановичі Брестської області (тоді територія БРСР). Історію Героя розповіли на сайті Камінь-Каширської громади.

Після служби в армії повернувся до рідного села, де влаштувався на роботу у місцевий колгосп. Його колеги по роботі досі згадують про нього, як доброго, відповідального та сумлінного працівника. Свідченням цього є те, що Василя дуже часто кликали за дружка та хресного. Згодом він одружився на своїй односельчанці Валентині, яка подарувала йому двох дітей – Наталію та Максима. Планував осісти в Погулянці, проте складна ситуація в 90-х роках змусила молоду сім`ю переїхати на Харківщину. Однак він ніколи не забував про малу Батьківщину. Постійно приїжджав на всі свята до своїх «вовків» (так по вуличному називають рідних Василя у селі). Василь не тільки перейняв у своїх батьків любов та повагу до рідних та близьких, а й переніс ці цінності у свою сім`ю.

На Харківщині, а саме в селі Троїцьке, Василь не сидів без діла. Разом з дружиною облагороджував куплені будинок та подвір`я, ростив дітей, постійно працював. Був дуже гарним сім'янином, чоловіком, батьком, а згодом і дідусем. І до всього старався ставитись не тільки з відповідальністю, але й з щирим почуттям гумору. Ніколи не жалівся на негаразди та труднощі, а своїм позитивним настроєм ділився з оточуючими.

22 лютого 2022 року Василь зустрів з почуттям виклику дати відсіч російському ворогу. Тому вже 26 лютого він вступив у лави місцевої територіальної оборони. Згодом став гранатометником стрілецького відділення третього стрілецького взводу третьої стрілецької роти третьої військової частини. А попередній досвід роботи екскаваторником неодноразово допомагав йому у військових буднях під час риття окопів чи монтуванні бліндажів. На фронті він зустрівся зі своїм двоюрідним братом – Миколою Рябіїком, який перебував у сусідній 14 ОМБр. Микола Рябіїк загинув на Харківщині 20 грудня 2023 року, а знайшов вічний спочинок на рідній землі тільки 28 січня 2024-го...

Одного разу Василь виносив пораненого воїна – Вороніна Романа. І в розмові Роман зрозумів, що Василь з Волині, адже його говір був сильно подібним на говір матері Романа. Як згодом виявилось, мама Романа була також родом з села Погулянка. Ось такі повороти долі були у житті Миколаюка Василя під час війни.

Хоча Василь постійно перебував на лінії зіткнення з ворогом, проте ніколи не опускав руки. А свій позитивний настрій намагався передати своїм побратимам, був душею компанії, завжди всіх підбадьорював. З бойових завдань ніколи не йшов з позицій першим. Тільки як переконається, що всі вийшли – відходив останнім. На докори та прохання дружини Валентини завжди відповідав: «Подивись, скільки молодих людей гине». Товариші по службі згадують про Василя тільки з найкращої сторони. «Де я з ним не воював, чи в підвалі ми сиділи, чи в окопі, ні однієї хвилини мені не стидно за такого солдата», – згадував один з його побратимів. А одним з девізів «Вахи» (а саме такий позивний він мав серед своїх колег – «Ваха») були слова: «Не сци, прорвемося».

24 лютого 2024 року Василь пішов на чергове бойове завдання, в середу мав повернутися. Однак ворожий осколок влучив йому туди, де не було бронежилета. Військовий медик з позивним «Багіра» до останнього боролась за його життя, проте врятувати не вдалось. В понеділок, 26 лютого 2024 року, поблизу населеного пункту Терни (Донецька область) клята війна обірвала його життя.

Похорон відбувся у селі Троїцьке, під постійними сиренами та віддаленими вибухами. Тоді вся його родина з Погулянки приїхала на таку сумну подію. Також ціле село вийшло провести героя в останню дорогу. Було й багато побратимів, котрі не могли стримати сліз. Адже всі його знали і запам`ятали, як чудову, веселу та відповідальну людину. Він був надійним другом та товаришем, люблячим чоловіком для дружини, прикладом для наслідування дітям,  улюбленим дідусем для онуків. Його ім`я навіки в історії рідного краю!

Ярослав Тарасюк

Читайте також:

• Молоде життя забрав ворожий дрон: воїна з Волині нагородили орденом посмертно
• Загинули разом, від одного пострілу: історія двох бійців з села на Волині, які полягли в один день на Запоріжжі
• Загинув у бою, не дізнавшись, що стане батьком вдруге: спогади про Героя Володимира Степашука з Волині