На Донеччині загинув 24-річний Герой з Волині

2 січня 2025 року під час виконання бойового завдання в Донецькій області загинув 24-річний Герой з Камінь-Каширської громади Сергій Миколайович Кошіль.

Сергій зростав у компанії двох сестричок – старшої та молодшої. У шкільні роки, як і більшість хлопчаків, пропадав годинами на футбольному полі. Але й до науки був прихильним. Особливо добре йому давалася математика, - пише газета Полісся.

У випускному класі, у мить, коли треба було робити рішучий крок, на яку життєву стежку далі стати, смерть вирвала з їхньої родити тата. Тяжко мамі було самій відкрити перед дітьми широку дорогу. Та синові вдалося вступити на державну форму навчання до Національного університету водного господарства та природокористування, що в Рівному. Обрав спеціальність «Геодезія та землевпорядкування». Через два роки взяв «академку» й поїхав на заробітки за кордон. Старався в батьківській хаті зробити ремонти. Любив та вмів куховарити. Йому можна було довірити зготувати і піцу, і борщ, й печену картоплю.

Талановитий юний аеророзвідник та командир: 24-річний Герой з Волині загинув внаслідок атаки ворожого дрона

Повномасштабна війна застала хлопця вдома. А вже з листопада 2022-го він приєднався до волинської бригади тероборони. Паралельно продовжив навчання в університеті. Весною 2023 року потрапив із Камінь-Каширським батальйоном «сотки» на Лиманський напрямок. Починав із навідника кулеметного відділення. Ще з юності серед друзів Сергія називали «Магрегором». А оскільки серед побратимів опинилися й товариші, то цей позивний закріпився за ним і у війську. Коли бригада стала механізованою, поліщуків перекинули під Очеретино. Це був для хотешівця один із найтрагічніших періодів за всю війну. Тоді полягло багато бійців, що встигли стати йому близькими.

У зв’язку з численними втратами формування вивели на відновлення на Львівщину. Після чого з осені бригаду знову передислокували на східний фронт. Тепер на Торецький напрямок у Бахмутський район, де щодня точилися тяжкі бої за кожен метр території. Попри тривале стримування навали, ворог все ж переважаючими силами поволі проривав оборону і рухався все далі вглиб до Покровська й Дніпра, окуповуючи на трьох сусідніх напрямках один населений пункт за іншим. Точніше те, що від них залишалося. Сергій на цей момент вже був підвищений до звання молодшого сержанта й командував відділенням. Був оператором безпілотників, аеророзвідником. 2 січня 2025-го після успішного виконання чергового кількаденного завдання він з двома побратимами уже повертався автомобілем з позицій. Поблизу Щербинівки їх засік та вдарив FPV-дрон. Хотешівець зазнав травм, несумісних з життям. Ще двоє захисників відбулися контузією та легкими тілесними ушкодженнями.

«Осиротівши, Сергій міг покладатися лише на своє чоловіче плече. Він не боявся брати на себе відповідальність. І вмів це робити. Він був надійним та старанним. Напевно, саме тому йому, порівняно з іншими побратимами ще такому юному, довірили командування відділенням. У стресових ситуаціях він досить швидко приймав рішення та проявляв кмітливість. Якось, потрапивши в оточення, довелось розвертати антену, щоб літати дронами позаду себе. Таким чином «скидами» боєзарядів розчистили собі шлях для відходу та врятувалися. Уже під час служби Сергій змінив пріоритети та вирішив будувати військову кар’єру», – ділиться дівчина Марійка, з якою вони почали зустрічатись якраз у лютому перед початком великої війни. Разом ці три роки проживали усі трагедії війни. А от дочекатися найвизначнішого радісного дня в історії їхнього кохання так і не судилося…

Відспівували Сергія Кошеля 6 січня у рідному селі. Біля домовини схилилися в чорних хустинах дорогі його серцю жінки – мама, сестрички, кохана. Не йняв віри у горе дідусь, який хоронив шість літ тому сина Миколу, а тепер проводжає в останню дорогу і онука Сергія… Не мирилися з втратою всі односельці. Мріяли зустрічати свого захисника з перемогою, відгуляти пишно його весілля. На жаль, омитий сльозами коровай воїна ділили усім селом на кладовищі…

Іванна ГАЙДУЧИК,село Хотешів.

Читайте також: