У Луцькому районі ветеран виготовляє унікальні сокири, якими нагороджують військових

«Сила правди» поспілкувалася із Павлом Скшетуським про історію сокир та шабель, його власний шлях до ковальства, кооперацію з іншими ветеранами та секрети виготовлення унікальних інструментів.

«Не існує суто козацьких шабель та сокир…»

Працює Павло Скшетуський у своїй майстерні біля хати у селі Несвіч Луцького району. Поруч із станками та інструментами тут є і колекція старовинних сокир, ножів та інших виробів. Запитуємо, чи це не «ті самі» козацькі сокири, якими користувалися наші предки.

«Не існує якихось особливих козацьких шабель, сокир. Козаки користувалися тим, що знайшли, або що для них виготовили ковалі. Але не можна і сказати, що поляки користувалися виключно своїми «баторівками». Така шабля була просто дуже популярна і зручна. Козаки користувалися такими шаблями. Або ж турецькими (більш загнутими, — ред.) Або іншими. Що кому було зручно. Шаблі були різні, бо школа фехтування була різна», — розповідає Скшетуський.

Своє захоплення давньою зброєю Павло Скшетуський розпочинав із історичної реконструкції, а тому знає як виготовляти різну зброю і використовувати її на практиці. У розмові спростовує ще один історичний міф — про надзвичайну гостроту зброї:

«Після бою кожне лезо затуплювалося. Тому це все «голівуд» і легенди, що холодна зброя завжди була гостра як бритва. Якщо у тебе якийсь супер клинок, до бритви загострений, після першого бою, як не роби, там будуть вм’ятини. Треба гострити знову. Завжди гострими були хіба «парадні» кликни, які ніколи в бою не використовували. При цьому якраз у «парадної» зброї більше шансів потрапити в  музей, тому ми думаємо, що вся зброя така була».

«Я знаю, що кожна сокира, яку я зробив, — це потенційно ще 2-3 замовлення»

Першу свою сокиру Павло Скшетуський виготовив ще під час служби в батальйоні імені Кульчицького в 2015 році, а системний процес та нову, найпопулярнішу форму леза розробили у 2017-у.

«Цю форму ми робили в 2017 році. Ми її називаємо псевдо-франциска. Давні франки (германське плем’я, яке жило на території Франції з 5 століття, — ред.), коли мігрували із Скандинавії, принесли із собою свої звичаї та форми зброї. Вони використовували подібну форму. Вона універсальна. І для бою, і для роботи це напівкругле лезо дуже зручне», — каже майстер.

На сьогодні самі заготовки для металевої частини сокири виготовляє інший ветеран — Роман із Дніпра. 

«В нього після Дебальцевого є травма, я його витягував. Він ще в 2015 році відродив кузню батька. У нас принцип — «Свій до свого по своє». Степан (Цимбалюк, — ред.) мені чохли робить, Роман залізо робить. Самі топорища я раніше робив сам. Але зараз замовляю у хлопців на Сумщині. Також ветеранський бізнес. От донедавна я не робив ножів, хоча виготовити лезо для мене не проблема. А от робити ручку для ножа — в мене руки «не з того місця». Вони всі в мене виходили не дуже хороші, мені не подобалося. Але теж мені рекомендували хлопця на Івано-Франківщині, який мені виготовляє рукоятки до ножів», — розповідає Павло Скшетуський.

Він зокрема співпрацює із лучанином Степаном Цимбалюком, який виготовляє різну амуніцію із шкіри та тканини у майстерні «Козак». Вони також наразі працюють передусім для військових.

«Ці сокири не для того, щоб їх заховати і нікому не показувати»

За понад п’ять років Павло Скшетуський вже виготовив 800-900 сокир. Приблизно половина із них — для військових. Передусім для «рідного» Батальйону оперативного призначення Нацгвардії імені Кульчицького. У цьому підрозділі сокири від Скшетуського використовують як неформальну нагороду або подарунок. 

«Комбат батальйону Кульчицького казав, що в атаку з ними ще не ходили, але багато хто в батальйоні їх має», — жартує майстер.

Проте купують їх також і цивільні, в тому числі з-за кордону.

«Спочатку купувала українська діаспора за кордоном. Потім по Україні. Зараз вже купують в тому числі й іноземці: в США, Канаді. Я знаю, що кожна сокира, яку я зробив — це потенційно ще 2-3 замовлення. Люди бачать готові вироби і хочуть собі також. Адже ці сокири не для того, щоб їх заховати і нікому не показувати. Цим не соромно похвалитися. Хоча так само це повністю робочий інструмент. Вони загартовані. Сталь, із якої мені Роман його виготовляє, це сталь марки 50. Ця сталь також використовується для промислових гільйотин. Тобто я в цій сталі впевнений», — каже Скшетуський.

Проте навіть якщо із сокирою щось трапиться, майстер надає гарантію на свої вироби.

«За цей весь час було кілька виробів із дефектами. Але всі мої вироби на гарантії. Якщо щось сталося, людина мені висилає, або просто навіть показує фото. Коли там справді дефект, я роблю повністю нову сокиру».

За час роботи Павло Скшетуський напрацював чимало «фішок», які роблять його вироби унікальними. Наприклад, так зване «рване лезо» — особливий візерунок на металі.

«Коли я починав, працювати ще в Ірпені (в 2015 році, — ред.), в мене просто не було чим заполіровувати все лезо. Тому я заполіровував лише частину, решту витравлював, а оце «рване лезо» лишав. З часом це вже стало моєю «фішкою» і я роблю лише так», — ділиться майстер.

Окрім сокир, він також робив ножі, катани та мечі. Щоправда найбільшу популярність мають саме сокири, на яких Павло Скшетуський спеціалізується. А ще є і юридичні причини, які стосуються холодної зброї.

«Взагалі сокира, що в Україні, що за кордоном, це інструмент. Тому надсилати за кордон можна без проблем. Це вже перевірено. Навіть Об’єднані Арабські Емірати приймають. Хоча у них мабуть найсуворіші закони щодо цього. Щодо ножів є більше нюансів. Все залежить від довжини леза, товщини, міцності та упору на руку. Якщо зробити гарду меча чи шаблі, це буде холодна зброя. Тому шаблі та мечі майстри в Україні не заточують», — пояснює Скшетуський.

Сокири від Павла Скшетуського мають зокрема Андрій Парубій, Петро Порошенко, Олександр Турчинов, очільники СБУ, багато офіцерів Нацгвардії, ЗСУ та інших відомств. Майстер жартує, що за рахунок своєї участі у війні та особливого ремесла здобув чимало корисних знайомств.

Читайте також:

• Протезування і реабілітація: волинянка у Польщі допомагає постраждалим від війни українцям.
• Переселенка з Херсона відкрила в Луцьку аптеку та планує створити мережу на Волині.
• Тато і син – захисники, мама – волонтерить: родина лісівника з Волині наближає Перемогу