У Луцьку відновлюється поранений на війні волинянин

Чоловік зізнається, що вижив завдяки побратимам та власній наполегливості, передає Суспільне. 

Устим Синельник народився і виріс у селі Тишковичі біля Нововолинська. До повномасштабного вторгення працював у столичному університеті імені Тараса Шевченка, обслуговував копіювальну техніку. До війська чоловіка мобілізували в січні 2025 року. На передову солдат потрапив у березні.

"Я задаю собі питання, якщо я вижив... Значить ще в цьому світі щось не доробив", — ділиться військовий і пригадує: подвійне поранення отримав 24 травня під час наступу росіян біля села Юнаківка Сумської області.

"Я біг ззаду бліндажа, хотів закинути гранату і відчув, що по нозі, щось прилетіло. Обертаюся у мене вже нога звисає, було кульове поранення, перебита стегнова кістка. Потім я відповз, наклав собі турнікет. Побратими допомогли, в більш безпечне місце затягнули. На евакуацію треба було йти 3 кілометри. Мене вели, потрібно було одне місце перебігти дуже швидко, щоб сховатися від дронів і я на щось наступив. Казали, що це не розірваний снаряд", — розповів військовий.

Внаслідок вибуху Устим втратив частину стопи на лівій нозі. Каже: мріє відновити ногу, навчитися ходити самостійно та створити сім’ю. "Я ще молодий, я ще хочу жити", — додає чоловік.

Зі слів військового, коли прийшов до тями у лікарні, зрозумів, що його життя зміниться докорінно. Зізнається: відновлення далося важко.

"Проводила зі мною лікування молода дівчина. І коли вона мені дала деякі вправи, то я зрозумів, що в мене взагалі нічого не виходить. Тоді я так закрився, два дні просто лежав, — пригадує Устим. — Думав все, капєц, я не ходячий. Але потім я знову почав ходити в спортзал. І в мене все більше і більше почало виходити. І мені легше стало".

 

Зі слів військового, коли прийшов до тями у лікарні, зрозумів, що його життя зміниться докорінно. Зізнається: відновлення далося важко.

"Проводила зі мною лікування молода дівчина. І коли вона мені дала деякі вправи, то я зрозумів, що в мене взагалі нічого не виходить. Тоді я так закрився, два дні просто лежав, — пригадує Устим. — Думав все, капєц, я не ходячий. Але потім я знову почав ходити в спортзал. І в мене все більше і більше почало виходити. І мені легше стало".

 В медичний центр у Луцьку боєць потрапив, коли міг пересуватися лише на кріслі колісному. За 9 днів активних занять із реабілітологами зміг стати на обидві ноги.

"В перші дні було важко. Тому що я знав, що мені потрібно хоча б стати на милиці. А коли почав вставати, я взагалі, вставав, метр проходив і у мене одразу голова починала крутитися і відразу зникала енергія з організму, я навіть непритомнів. Тому, це найважче було, стати на ноги і тримати баланс тіла", — розповідає поранений.

Зі слів фізичного терапевта Юрія Мулька, повноцінно рухатися Устим зможе, коли отримає протез. "Це тяжка праця. Потрібно постійно працювати, не покладаючи рук", — говорить фахівець.

Окрім постійних занять з фізичним терапевтом Устим також займається адаптивним волейболом. Каже: відчуває, що завдяки спорту відновлює, не лише тіло, але й душу.

"Коли він (Устим) приїхав на тренування, він ще був у кріслі колісному. Мене захоплює його сила волі, тому що видно, що йому складно, але він ніколи цього не покаже. Його сила волі, міцність духу – це щось неймовірне. Він заряджає не тільки мене, як тренера, але й хлопців", — ділиться тренерка з адаптивного волейболу Анна Галицька.

Після відновлення, каже ветеран, планує здобути професію і здійснити мрію — одружитися: "Хочу знайти класну дівчину. Зустрічатися і створити сім’ю. Це дуже велике бажання".

Читайте також: