У перший день війни пішов добровольцем на фронт: спогади про Героя з Волині Василя Клепенчука

Життя цього доброго й працелюбного чоловіка повністю змінилося 24 лютого 2022 року. Вчорашній водій і будівельник враз став у військовий стрій. Часу на роздуми не було, бо ворог уже на повну штурмував Київщину, пише Нова доба. 

Василь Клепанчук вступив до стрілецького підрозділу й потрапив у саме пекло бойових дій – героїчно боровся із окупантами в Ірпіні, Бучі, Гостомелі. Далі ж протистояв знавіснілим загарбникам на Харківщині, Донеччині та Луганщині, де прийняв свій останній бій.

– Він був дуже хорошим, душу віддав би усім нам… – з болем говорить його дружина Ольга Миколаївна, з якою вони прожили разом вісімнадцять років, а офіційно одружилися лише – 12 січня 2023 року.

У них – особлива історія взаємовідносин і щирого кохання наперекір різниці у віці в шістнадцять років і всім життєвим обставинам. Йому вистачило доброти і тепла прийняти й полюбити її трьох діток, а вона усю себе дарувала йому, народивши ще синочка й донечку.

– Я ніколи не чула від нього чогось поганого. Він нас усіх глядів, любив, ніколи не ділив дітей на «своїх» і «не своїх»… Ми разом віддавали заміж трьох старших доньок, раділи вже чотирьом онукам. Називав мене Зайчиком, Сонечком… Завжди шкодував, аби мені було легше, вирішив позбувати наше велике господарство, казав: «Головне – бережи себе, Сонечко. Будеш здоровою – буде все добре. А копійку я зароблю». Коли у січні він прийшов у відпустку, наполіг, щоб ми одружилися, бо мало що може статися… – розповідає пані Ольга, додаючи, що дуже любила його і не може повірити у таку страшну втрату. Вона всі ці вісімнадцять років дякувала Богу, що послав їй такого чоловіка. Навіть під час сварки він спокійно повторював: «Покричи, покричи, моє Сонечко…».

– Цей рік війни і на відстані ми всі завжди відчували його підтримку й тепло. Коли перебував на Київщині, він телефонував частіше, бо був кращий зв’язок. Потім дзвінки стали рідшими, ми їх так чекали… – каже крізь сльози його дружина.

Василь Клепанчук мріяв за цей рік добудувати будинок, зробити ремонт, мав багато планів і задумів. Чекали його й старші доньки Оксана, Валентина й Інна із сім’ями, що живуть у Вараші, й молодші – сімнадцятирічний син Назар та одинадцятирічна донечка Вікторія. Дорогим синочком він був для своєї мами Олександри Матвіївни, великої родини.

Чоловік і сам виховувався у багатодітній сім’ї, маючи трьох братів та сестру, і своїм радів усім п’ятьом діткам. Здобув освіту водія у Маневицькому профліцеї, але більше займався будівництвом. Не маючи постійної роботи, весь час намагався забезпечити свою сім’ю – працював і на залізниці, і в ТОВ «Хайберрі», виконував різні будівельні роботи, багато їздячи по заробітках.

Не заради слави й нагород Василь Клепанчук взявся за зброю, а ради того, щоб у безпеці в своїй рідній країні жили і його рідні, і всі ми… Й стояв на смерть задля Перемоги над окупантами. Його життя 22 березня на Луганщині забрали ворожі обстріли. У травні він відсвяткував би лише свій тридцять восьмий день народження.

Дякуємо нашому земляку за мужність, небайдужість, самовідданість. Нехай Господь за цю його найвищу любов до людей і своєї країни подарує йому Царство Небесне, а його рідним і близьким дасть сили пережити це страшне горе. Слава Україні! Вічна пам’ять і слава українському Герою!

Юлія МУЗИКА

Читайте також: 

• Нездійсненні мрії Небесного Фотографа: спогади про полеглого Героя з Волині Максима Бурду
• За десять хвилин зібрався і пішов захищати країну: важка хвороба забрала життя 49-річного Героя з Волині Микола Борисюка
• Прощаючись після відпустки з рідними, серцем відчував, що додому живим уже не повернеться: спогади про волинського Героя Володимира Душука