Удома залишилась найбільша татова радість - донечка. Спогади про волинянина Олександра Агафонова

Удома залишилась найбільша татова радість - донечка. Спогади про волинянина Олександра Агафонова

Нововолинець Олександр Агафонов без вагань пішов захищати Україну. Він загинув наприкінці березня  минулого року біля селища Васильки Миколаївської області. Ніколи не жалівся на умови, мало розповідав, де саме був. Про те, що він воював на Миколаївщині, родина чоловіка дізналась уже після його смерті

У 15 років втратив батька

Народився Олександр у працьовитій шахтарській родині. Батько його працював у шахті, мама вже дуже багато років трудиться бухгалтером у водоканалі  шахтарського міста.

«Саша зростав дуже спокійним, чемним і безвідмовним хлопчиком. Ніколи ні з ким не задирався, не бився, хоча й завжди міг постояти за себе. В дитинстві, як і всі хлопчаки його віку, грав у футбол, дуже гарно малював та захоплювався різьбою по дереву», - згадує мама Валентина Степанівна, витираючи сльози.

Коли хлопцеві минуло 15 років, від важкої хвороби помер тато, полишивши дружині самостійно піднімати на ноги двох діток – сина й молодшу на три роки доньку Таню. Тож, залишившись єдиним чоловіком у сім’ї, Сашко після закінчення 9-го класу вступив у ВПУ, отримавши спеціальність різьбяра, чим згодом став заробляти на хліб.

Ніколи не зізнавався, де він воює

Досягнувши відповідного віку, пішов в армію. Служити йому випало в морській піхоті, - спочатку в Чорноморську, а потів в Одесі. Повернувшись з військової служби через півтора року, влаштувався працювати кріпильником лави на шахту «Бужанська», де пропрацював до   другої хвилі мобілізації 2014-го року. Коли отримав повістку, відразу ж пішов у військкомат. 

Удома залишилась найбільша татова радість - донечка. Спогади про волинянина Олександра Агафонова
Олександр Агафонов

Спочатку Олександр був у складі Миколаївської 73-ї аеромобільної бригади, яка згодом була перейменована в окрему десантно–штурмову. Воював під Мар’їнкою, брав участь у боях за Слов’янськ, захищав підступи до Донецького аеропорту. Потім його перевели в 30-ту окрему механізовану бригаду імені князя Костянтина Острозького. Воював чотири місяці уже  в артдивізіоні в Миколаївській області.

«Саша ніколи не признавався, де він воює. Коли зрідка телефонував, завжди казав, що там, де він, тихо, ніхто не стріляє,  просив, аби ми не хвилювалися й не переживали. Просив також зайвий раз не телефонувати йому. Мовляв, буде можливість – сам зателефонує. Всі новини ми дізнавалися з третіх вуст через знайомих. Дізнавшись, що його бригада воює в районі ДАПу, що ми тоді пережили, словами не передати. Та, слава Богу, через рік він повернувся живий і неушкоджений. Ми тоді ще не були одружені, лише зустрічалися», -  розповідає  дружина Наталія.

«Треба, значить треба…»

Повернувшись улітку 2015–го року з війни, Олександр знову влаштувався в шахту. Він одружився з Наталею, з якою до того зустрічався чотири роки. Згодом у молодят народилася «найбільша татова радість» -  донечка Полінка, яку він просто обожнював, завжди носив її на плечах... 

Удома залишилась найбільша татова радість - донечка. Спогади про волинянина Олександра АгафоноваУдома залишилась найбільша татова радість - донечка. Спогади про волинянина Олександра Агафонова

«Бувало, прошу його щось зробити в квартирі, відкладав на потім, а коли Полінка захотіла розмальовку з єдинорогом, шукав по всьому місту. А ще він дуже любив свою собаку – лабрадора Берту, мати якої цілий рік була з ним в окопах у 2014-15 роках. Коли його перевели в 30-ту бригаду, собака залишилася в Миколаєві, де народила собачат. Одне з них Саша потім привіз додому. Тож на вулиці сусіди зажди бачили його з донькою на плечах і собакою. 

Ми були дуже щасливі. Ніколи я не чула від чоловіка жодного поганого слова, ніколи він не підвищував голосу. Був спокійним, розважливим в безвідмовним, чим не раз користалися друзі та знайомі. А ще дуже домашнім. Ми любили проводити час вдома, в сімейному колі. Саша був моїм другим чоловіком. Від першого у мене залишилися дві доньки – 23-річна Галя та 14-річна Аня, які для нього теж стали рідними. Думали, проживемо так ще довгі роки, але не судилося: почалася велика війна…», - розповідає Наталія.

Удома залишилась найбільша татова радість - донечка. Спогади про волинянина Олександра Агафонова

24 лютого Олександр пішов на роботу в першу зміну, а через якусь годину повернувся і став збирати речі. На запитання дружини, сказав, що його викликають до військкомату.

«У нього вже була повістка на березень, оскільки їх час від часу викликали на військові збори або, як у нас кажуть, «у партизани». І він ніколи не відмовлявся.  Мовляв, треба, значить, треба. Та це вже була війна. Тож він сказав: «Добровольцем я, можливо,й не пішов би, але ховатися не буду. Не ховався  в 2014-му, не ховатимусь і тепер. Комусь же треба вас захищати», - згадує перший день великої війни Наталія.

«Мій син завжди був патріотом своєї країни. Багато хто у перші дні великої війни старався  або кудись виїхати або відкупитися, а Саша завжди ішов по першому дзвінку. Завжди охоче возився зі своїми двома племінниками, батько яких теж десь на фронті», - додає мама Героя.

Сон виявився віщим…

Цього разу Олександр потрапив у 14-ту ОМБр. Спочатку мобілізовані трохи більше двох тижнів перебували на полігоні у Володимирі, а потім після доукомплектування  їх  відправили нібито в Житомир.  Про те, що чоловік воював  в Миколаївський області, рідні дізналися лише після його смерті, каже дружина Олександра.

«Тієї п’ятниці, 25 березня, Саша зателефонував зранку, десь годині о восьмій. Сказав, що в нього все добре і попросив поповнити телефон. Я виконала його прохання, і ми ще хвилин п’ять поговорили, після чого він зателефонував до мами, з якою теж спілкувався декілька хвилин. Запитав, чи є щось від чоловіка Тані (той теж воює і давненько не виходив на зв’язок, через що ми всі дуже переживали). До того ж напередодні мені наснився тривожний сон, ніби в мене повипадали зуби, хоч і без крові. Прокинувшись,  цілий день відчувала на серці неспокій: сон не йшов з голови…Та після розмови з чоловіком та його сестрою, трохи заспокоїлася й пішла на роботу», - згадує Наталія той страшний для родини день. 

Удома залишилась найбільша татова радість - донечка. Спогади про волинянина Олександра Агафонова
Наталія з доньками

Те, що сталося щось лихе, вона зрозуміла сама, побачивши в торговому залі воєнкома та  чоловікову сестру Тетяну:

«У мене на якийсь час віднялися руки й ноги…Сон виявився віщим… Виявляється, що після того, як ми з чоловіком поговорили, їх обстріляли.  Дуже важко повірити, що Саші вже немає, адже я думала, що він дійсно десь на Житомирщині…», - каже вона.

Олександр Агафонов загинув поблизу селища Васильки на кордоні Миколаївської області. Похоронили Героя 28 березня 2022 року в рідному місті на кладовищі в районі 2-ї шахти. 

Вічна і світла пам’ять Герою, співчуття рідним!..

Валентина САВЧУК для ВСН

Фото з архіву родини

 

Можливо зацікавить

«Говорив усім, що хоче визволити Крим»: спогади про безстрашного воїна з Волині Сергія Шмигельського

«Говорив усім, що хоче визволити Крим»: спогади про безстрашного воїна з Волині Сергія Шмигельського

Трагічна неділя: на Волинь «на щиті» востаннє повертаються загиблі на війні Герої

Трагічна неділя: на Волинь «на щиті» востаннє повертаються загиблі на війні Герої

На Волинь «на щиті» востаннє повертається Герой Володимир Федчик. Просять гідно зустріти

На Волинь «на щиті» востаннє повертається Герой Володимир Федчик. Просять гідно зустріти

Отримав бойову повістку та не з’явився в ТЦК: на Волині судили ухилянта. Відео
відео

Отримав бойову повістку та не з’явився в ТЦК: на Волині судили ухилянта. Відео

Батько трьох дітей, хороший чоловік та вірний побратим: на Волині всім містом прощалися із Героєм Андрієм Грицаєм. Фото
фото

Батько трьох дітей, хороший чоловік та вірний побратим: на Волині всім містом прощалися із Героєм Андрієм Грицаєм. Фото

2 роки тіло перебувало на окупованій території: на Волині перенесли дату прощання з Героєм Іллею Шамріцьким

2 роки тіло перебувало на окупованій території: на Волині перенесли дату прощання з Героєм Іллею Шамріцьким

Перестало битися серце Героя з Волині Валерія Блащука

Перестало битися серце Героя, майора Валерія Блащука з Волині: відомий час прощання

«В березні відправився у зону бойових дій, а в квітні загинув»: Герой з Волині залишився навіки молодим
історії війни

«В березні відправився у зону бойових дій, а в квітні загинув»: Герой з Волині залишився навіки молодим

Отримав важкі поранення, в результаті яких загинув на місці: на Волинь востаннє повертається Герой Микола Ковб

Отримав важкі поранення, в результаті яких загинув на місці: на Волинь востаннє повертається Герой Микола Ковб