25-річним пішов у безсмертя: історія молодого Героя з Волині

Про нього розповідає видання «Нова доба».

Воїн загинув на Медовий Спас, а на Яблучний – Героєм приїхав у рідне село… Чорним це свято стало у Великій Ведмежці… Сотні людей із усієї округи у скорботі навколішки зустріли Воїна, який таким молодим повернувся «на щиті».

Був люблячим сином та братом, найвідданішим другом. Для усіх – просто Васіком. Щирим, товариським, усміхненим, життєрадісним… Їх із братом батьки виховали справжніми патріотами. У час небезпеки для свої держави вони обоє стали на її захист: старший на майже два роки Олександр був тяжко поранений у 2017 році під час ООС, молодший Василь – загинув у повномасштабній війні Росії проти України.

«Вася став служити в ЗСУ за тиждень до Пасхи. Сам вирішив піти на захист держави… Навчався на полігонах у Володимирі та Рівному, а потім його перевели на Харківщину. Там він пробув трохи більше місяця у розвідувальному взводі 14-ої ОМБр, – з болем даються слова його мамі Валентині Василівні. – Незадовго до своєї загибелі одинадцять днів не виходив на зв’язок.

Ми всі дуже за нього переживали… А потім зателефонував. Більше спілкувався з татом, розповів, що згорів його рюкзак із речами. Хотіли вислати йому новий – сказав, що все необхідне вже привезли волонтери… Потім написав нам, що має знову вирушати кудись, зателефонує, коли буде можливість».

В той фатальний день 14 серпня Василь із трьома побратимами йшов на бойове завдання. Нещадний обстріл забрав життя двох із них, ще двоє отримали поранення.

У Великій Ведмежці Героя зустріли в глибокій пошані. Більше десятка мотоциклів із Державними прапорами супроводжували траурний кортеж.

«Де б не навчався – чи в школі, чи в Колківському ВПУ, здобуваючи професію водія та тракториста, він завжди мав багато друзів. Був у них «заводилою». Працював на будівництві – і по Україні, й за кордоном, а коли приїжджав додому, то завжди лиш щось перекусить – відразу до друзів. Вони завжди були для нього понад усе», – каже його мама.

Їй із чоловіком Віталієм Олександровичем їхні синочки змалку в усьому допомагали. Чи в поле, чи в ліс по гриби та ягоди їхали – завжди із ними. Васік любив риболовлю, з дитинства радуючи батьків своїми трофеями.

«Сини обоє були швидкі, спритні, скрізь встигали, – розповідає Валентина Василівна. Їхню підтримку й любов вона відчувала й коли подорослішали. Допомагали в усьому, придбали їй новенький скутер, аби вона ним їздила на роботу в ТзОВ «Хайберрі».

Усією родиною Ільїни переживали за Олександра, який був тяжко поранений вже більше шести років тому в боях під Попасною на Луганщині. Підтримували їх тоді багато односельчан, просто знайомих, допомагаючи ще тоді 20-річному хлопцеві відновитися. Збирали для нього кошти й на благодійному ярмарку «Щедра Масляна» у Маневицькій ЦРБ. Та травма і досі дошкуляє йому. А Василь полинув Героєм на Небеса.

Читайте також:

• «За мужність»: 10 військових Луцької громади посмертно відзначили орденами
• Ворожа ракета обірвала життя: Герою з Волині навіки 32
• За місяць до загибелі приїжджав у відпустку додому: волинянину просять присвоїти державні нагороди