Вчителька з Волині виготовляє елітні сири на домашній кухні

Сироваріння для неї є улюбленою справою, котра має дуже багато тонкощів. Загалом це досить складний процес, але смачний результат роботи мотивує не полишати таке заняття. Розпочалося ж усе, як розповідає Руслана Михайлівна, із купівлі однієї кози, - пише газета «Нове життя».

«Раніше завжди мали корівку. Але вже коли не було змоги її утримувати, то якось вирішили придбати кізоньку. Їздили по неї з чоловіком у Ковель. І так «подружилися» ми з нею, що поступово почали збільшувати поголів’я», – каже жінка.

  Тепер же на обійсті Куявовичів походжає стадо із 21 кози. Кожна із них, як зазначає господиня, має свій характер. Вони ручні і, як кожна тваринка, потребують любові та правильного догляду. Із цим у господарів немає проблем. Адже Руслана Михайлівна дбайливо доглядає за своїми підопічними, догоджає їм у наїдках та дбає про чистоту самих кізок і приміщень, де їх утримують.

«Вони в нас всеїдні. У теплу пору року щодня виводимо на вулицю. Заготовляємо сіно, спеціальні віники із асорті зелені, аби взимку їм було чим поласувати. Їдять кукурудзу, овочі різні, яблука. Якщо прив’язати поблизу дерев чи кущів, то від них залишаться лише обдерті гілочки», – усміхаючись, розповідає Руслана Михайлівна.

Дійних кізочок Куявовичі мають сім. Кожна за день дає 3-4 літри молока. Тож загалом об’єм виходить чималенький, який потребує подальшої переробки. Спочатку господиня робила для сім’ї сметану, кисломолочний сир, масло, ряжанку. Згодом захопилася сироварінням, почала вивчати всі тонкощі цього складного процесу. Адже таке заняття потребує багато часу, фінансового вкладення та, звісно ж, бажання.

«Мої кізки дають молоко високої жирності. Ніякого специфічного запаху немає, бо ми за ними ретельно доглядаємо і належно утримуємо. Сметана виходить дуже густа. Якщо поставити її в холодильник, то наступного дня – хоч ножем ріж. Подобається нам і козяче масло. Найкраще його збивати колишньою маслобійкою. Якщо моніторити ціни, то у містах таке масло вартує дуже дорого. У нас же реалізувати цей товар за вигідною ціною складно. Прикро, що люди недооцінюють користь козячої молочної продукції. Адже науково доведено, що саме козяче молоко прирівнюється до грудного материнського», – оповідає жінка.

Та все ж найбільшу увагу Руслана Михайлівна приділяє сироварінню. Для цього придбала багато необхідного інвентарю, як-от термометр, спеціальні форми, латексне покриття для сиру, вакуумне упакування тощо.

Готує жінка бринзу, моцареллу, качотту, гауду, адигейський, голландський сири. У кожного своя рецептура, технологія виробництва. Інформацію жінка черпає із різних інтернет-джерел. Та все ж, наголошує Руслана Куявович, кожна господиня будь-який рецепт «переписує» на власний лад.

«Для виготовлення сирів замовляю у відповідних магазинах закваски. Для деяких сортів треба спеціальний фермент, який також купую. Хоча можна виготовляти самотужки із перетертого шлуночка козеняти віком до місяця. Тому все ж простіше його придбати. Деякий сир після приготування варто ще витримати у соляному розчині. А затим – правильно зберігати, тонкощів цього процесу є чимало. Наприклад, один сорт сиру повинен дозрівати впродовж 18 місяців. Інший же, навпаки, смакує «молодим». І все це – за правильної температури. Кожен сорт сиру має свій особливий смак, колір, вигляд. Експериментую із додаванням різних спецій, горіхів, паприки тощо», – описує тонкощі сироваріння пані Руслана.

Найголовнішими поціновувачами та дегустаторами сирів є найрідніші люди господині. Кожен має свої фаворити та вподобання. Підтримуючи таку мамину справу, доньки вже й окремий холодильник для цього придбали. Адже, щоб сир не вбирав сторонніх запахів, він потребує свою «територію», без жодного сусідства у холодильнику.

 

От тільки збут сирної продукції є скоріше риторичним запитанням. Адже у сільській, далекій від Любешова і райцентру місцевості, не так і просто знайти поціновувачів сиру, масла козячого. Але не переймається цим вправна господиня Руслана Куявович. Бо ж зайнялася такою справою для власного задоволення.

«Головне, що для нашої сім’ї вистачає. Смакує моїм дітям, зятям, онукам. Нахвалюють вироби і їхні друзі, знайомі, котрі вже знайомі з моєю сирною продукцією. Радію, коли приїжджають у гості внучата й бавляться із козенятами. Разом зі мною їх виводять на вулицю тазаганяють на вечір назад у їхні «хороми». А потім апетитно смакують козячим молоком. Такі буденні моменти і є життям. А нині, в час війни, ми ще більше навчилися цінувати кожен день і дякувати Богу за все», – підсумовує господиня з Невіра.

Мирослава Струк.