«Очі бояться, а ноги роблять»: ветеран війни з Волині отримав тимчасовий протез і вчиться ходити заново

Як триває його шлях відновлення та з якими викликами ветерану доводиться стикатися тепер, розповідає «Нова доба». 

Після тривалого лікування Олександр Миронюк нині проходить реабілітацію у львівському центрі Superhumans Center. Потрапити на відновлення допомогла місцева фахівчиня із супроводу ветеранів Яна Васюхник, яка займалася записом і документами ще на початку весни, однак через великі черги довелося трохи почекати. 

У центрі пан Олександр отримав тимчасовий протез і вчиться ходити заново. Каже, що процес непростий і потребує великого терпіння, адже основною проблемою залишається травмована права нога. 

– Найважче зараз – коліно. Воно погано згинається. Треба довести хоча б до 90 градусів, а поки маю десь 70. Ще треба попрацювати, – розповідає він.

У центрі чоловік перебуває вже кілька тижнів. Спочатку пересувався з двома милицями, нині намагається ходити з однією. Водночас біль і навантаження поки не дозволяють довго залишатися на ногах.

– Очі бояться, а ноги роблять, – жартує ветеран. – Потрохи виходить. Але більше двох-трьох годин на день ходити не можу – сильно болить коліно.

Тож частину часу він усе ще користується кріслом колісним. Попереду – тривалий процес відновлення, який може зайняти щонайменше рік.

Протез, який має зараз, – механічний і тимчасовий. У майбутньому Олександр сподівається отримати сучасніший – із електронним колінним суглобом, що значно полегшує рух.

– Чим краще коліно, тим легше ходити: і по сходах, і по нерівностях. Від нього багато залежить, – зазначає Олександр Миронюк.

Водночас лікарі не виключають, що через складність військової травми може знадобитися операція із заміни суглоба. Однак чоловік налаштований максимально розробити ногу самостійно.

– Стараюсь обійтися без операції. Працюю, гну ногу, скільки можу, – продовжує він.

За його словами, у цьому центрі створені всі умови для відновлення: сучасне обладнання, професійні реабілітологи та психологічна підтримка. Тут проходять лікування як військові, так і цивільні, зокрема й діти.

– Багато хлопців уже за кілька тижнів стають на ноги. Це дуже мотивує, – говорить ветеран.

Попри труднощі, Олександр не втрачає сили духу. Після пережитого на фронті нинішні випробування сприймає по-іншому: «Після війни це вже «квіточки». Треба терпіти і працювати».

Чоловік поступово облаштовує свій будинок у Колках: перекрив дах, зробив електричне опалення, адже фізично носити дрова поки не може. Втім, більшість робіт ще попереду.

Читайте також: 

• «Мене витягнули з пекла»: поліцейський-доброволець з Волині розповів про бойовий шлях, поранення і реабілітацію
• «Я поруч, я пишаюся вами і люблю»: історія воїна з Волині Руслана Лужанцова
• Юна волонтерка з Волині допомагає військовим: збирає тисячі гривень на дрони