Від інспектора райвно до настоятеля собору: історія священника з Волині, який протягом 30 років не зрадив покликання

Цьогоріч священник відзначає 30-ліття від дня хіротонії, згадуючи непрості випробування і шлях віри, що визначив його життя, інформують у Волинській єпархії Православної Церкви України.

Як грім з ясного неба надійшло розпорядження «зверху» звільнити Анатолія Александрука з поважної посади. Офіційна мотивація не мала нічого спільного із роботою: як спеціаліст він 15 років успішно справлявся з обов’язками інспектора, повноцінно міг замінити завідуючого під час його відсутності, здобув звання «спеціаліст вищої категорії», від простого вчителя виріс до директора сільської восьмирічки в Рокитниці та міської школи №3 Ковеля.

Як не дивно, але до такого повороту подій Анатолій Миколайович був готовий, лише попросив звільнити його через два місяці (згідно із законом), аби мати можливість утримувати сім’ю. Так ні, принесли наказ того ж дня. В документі не значилась причина жорсткого рішення, хоча насправді у тодішнього головуючого районного чиновника вже увірвався терпець і він вирішив позбутися у престижному педагогічному відомстві «впертого попа»…

Тоді, на п’ятому році незалежності держави, чиновники першої ланки ніяк не могли свідомо вийти із комуністичної ідеології, особливо в загальноосвітніх школах, де «атеїстична пропаганда» займала чільне місце у вихованні підростаючого покоління. Той час настоятель ковельського собору Димитрія Солунського, декан Свято-Димитрівського округу протоієрей Анатолій Александрук називає «голодом комуністичної влади».

«Духовні цінності учням прищеплювали з раннього дитинства власним прикладом батьки, – згадує священник. – Мій тато Микола Степанович обіймав посаду директора школи в Локачах і ніколи не карав учнів за їх прихильність до церкви. Колядування на Різдвяні свята, відвідування храму на Великдень тільки сприяли дитячому очищенню і розумінню справжніх цінностей. Мама, працюючи вчителькою, завжди шанувала релігійні свята і це ми відчували».

Педагогічний напрямок сім’ї Александруків визначився свідомо і неухильно. Відповідну вчительську вищу освіту здобули сини Олександр і Анатолій, працювали натхненно і мали що сказати своїм учням. Співоча родина берегла українські традиції, майстерно виконували вокальні народні твори, ставала лауреатами пісенних конкурсів.

Дружина отця Анатолія матінка Оксана здобула мистецьку освіту в Рівненському інституті культури по класу народних інструментів, стала вправною бандуристкою і хормейстером. Того часу в Ковелі було лише два храми – Благовіщення й Андрія Первозваного. В останньому стала керувати хором, залучила до вокалістів чоловіка. Про це згадує панотець як етапну подію свого життя.

«Настоятель Андріївського храму священник Дмитро був дуже задоволений церковним хором і згодом запропонував мені висвятитися в диякони. Ця пропозиція зажевріла в моєму серці і в 1993-му це стало реальністю. Архієрей Іоан Бондарчук здійснив висвяту. В тому ж році я вступив на навчання до Волинської духовної семінарії», – розповідає священник.

Ось так через церковні піснеспіви і прихильність до храму став інспектор районного відділу освіти дияконом і здобувачем освіти духовного навчального закладу на правах вільного відвідування. Про стаціонарне навчання годі було й мріяти: посада у райвно, сім’я, віддаленість від постійного місця проживання вимагали логічного вирішення. Отож протягом кількох літ інспектор-чиновник радо відгукувався на всі поїздки до Луцька на курси підвищення кваліфікації та методичні об’єднання, де поєднував удосконалення педагогіки із навчанням у семінарії.

«Тоді усвідомив цінну життєву істину, – згадує панотець: – можна чогось дуже бажати, але ніяк не здобути. Лише із Божого благословіння через терпіння і жертовність Господь вознаградить втіленням мрії».

У 1996 році владика Яків Панчук здійснив чин висвяти (хіротонії) диякона Анатолія Александрука у пресвітери і призначив настоятелем храму Різдва Пресвятої Богородиці в селі Білин. Через тиждень після висвяти (у Вербну неділю) архієрей прибув із пастирським візитом до Ковеля на Літургію у Благовіщенський храм. Нововисвячений священник прибув… майже після її завершення. Владика Яків це зауважив і зажадав пояснення.

«А я пів дня сповідав у Білині прихожан і правив Службу», – пояснив владиці молодий душпастир.

Керуючий Волинською єпархією зрозумів, що перед ним серйозний і відповідальний священник.

А серед ковельських чиновників і директорів шкіл району ім’я інспектора райвно Анатолія Александрука уже поєднувалось із церковним служінням. Щоправда, всі вважали, що він «дяку́є», аж допоки не став заявляти про себе як настоятель Білинської громади, де під його керівництвом велося будівництво.

«Я мав достатньо будівельного досвіду, перебуваючи на посаді шкільного директора, де довелось освоювати мудрі ремісничі професії, – згадує отець Анатолій. – Пам’ятаю, як спочатку ставились до моїх порад сільські майстри. Сказав укріпити риштування біля храму, а вони проігнорували. Почали роботу – а воно розвалилося… Добре, що обійшлося без травм. Ось так поволі здобував повагу в місцевих не тільки як священник, а й як будівельник».

Після впорядкування зодчих робіт у селі Білин отця Анатолія чекав новий проєкт у місті Ковелі. Ще 1993 року місцева влада виділила землю під спорудження собору Димитрія Солунського. Тоді освятили хрест на місці будівництва і на тому справа загальмувалася через важкі економічні часи. Повернулися до важливого питання, коли настоятелем храму було призначено Анатолія Александрука.

Довелося «відвойовувати» виділену землю в місцевої влади, яка пообіцяла ділянку вже іншим структурам. Тільки Верховний Суд установив справедливість і в 1998 році розпочалось зведення Божого дому на занедбаному пустирі. Служби здійснювали в каплиці та зводили власними руками й коштами новий красень храм. Завершення будівництва й освята відбулась у 2006 році тоді ще архієпископом Михаїлом.

Але це вже історія, яку продовжувати послідовникам, вірним патріотам України, які дбають за високу мораль і духовність держави. Сімейні традиції настоятеля собору продовжуються: дияконом у храмі служить син Артемій, другим священником – зять Микола Фалюш, який нині перебуває добровольцем у ЗСУ на посаді капелана.

Вчительська сімейна династія неухильно йде до здійснення омріяних вершин. Адже бути учителем із благословіння Всевишнього можна не тільки у школі чи іншому навчальному закладі, а й у храмі Господньому, бо ми всі учні Христові – покликані Ісусом звичайні люди,  які навчаються у Нього, знають і вірять в Його чудеса та мають право на місію поширювати Євангеліє. 

«Цьогорічна весна принесла деканові Свято-Димитрівського Ковельського округу Анатолієві Александруку ювілейне суцвіття – 30 років від дня хіротонії у священницький сан. Бажаємо йому Божого благословення, терпіння і жертовності на благодатній духовній ниві! – вітають з ювілеєм у Волинській єпархії ПЦУ.

Читайте також:

•  Більше 30 років духовної праці: владика Михаїл відзначив настоятеля волинської релігійної громади
• Початок закладено: у селі на Волині вперше відбулося богослужіння ПЦУ
• Хто очолить Успенський собор у Володимирі: в єпархії прокоментували чутки про кадрові зміни