Віддав наказ відступати, а сам назавжди залишився на полі бою: Герою з Волині навіки 43

Про нього розповіли в Камінь-Каширській громаді.

Новий 1980 рік приніс у сім’ю Анатолія та Надії Саливончиків первістка. 2 січня 1980 р. у с. Кременець Рожищенського району Волинської області народився Василь Анатолійович Саливончик. Згодом подружжя переїхало до села Щитинь. Зростав хлопець разом з молодшою сестричкою у сім’ї педагогів, де завжди цінували розум і знання. Мама – вчителька зарубіжної літератури, тато – викладач історії створили навколо сина атмосферу пізнання і творчості.

 У 1986 році Василь пішов до першого класу Щитинської школи. Навчався хлопець легко і з задоволенням. Йому однаково просто давалися як точні, так і гуманітарні науки. Цікавився Василь історією, літературою, любив математику і фізику. Вчителі дивувалися його ерудиції та допитливості.  А ще Василь з юних літ пробував себе у творчості. Віршував та писав прозу.

Після 9 класу юнак вирішив стати на батьківську стежину і вчителювати, щоб ділитися своїми знаннями та виховувати майбутні покоління, тому вступив до Луцького педагогічного училища. Навчаючись в обласному центрі хлопець брав активну участь у Всеукраїнській військово-патріотичній організації «Тризуб», проходив вишкіл у Зарваниці Тернопільської області. Участь у цій спільноті не тільки зміцнила фізичну форму хлопця, але й поглибила патріотичні переконання та бажання служити своїй країні.

На 2 курсі училища Василь вирішив, що вчительська професія – не його покликання і продовжив здобувати освіту в Черченській середній школі, яку успішно закінчив у 1997 році.

Далі у житті Василя – строкова служба у Збройних Силах. З 1998 року по 2000 рік служив у Національній Гвардії України в підрозділі спеціального призначення в місті Чугуєві Харківської області. У 1999 році Василь навіть брав участь у військовому параді до Дня Незалежності в столиці, за що був відзначений Грамотою Президента України. Після розформування Національної гвардії закінчив строкову службу в артилерійському полку в м. Запоріжжі. Військова справа подобалась чоловікові і ще два роки він захищав Україну за контрактом.

На межі тисячоліть тут, в Запоріжжі, Василь одружився. У шлюбі народилася донечка Анастасія.  Після кількох років життя в індустріальному місті чоловік з сім’єю переїжджає на рідну Волинь. Обмінявши міську метушню на спокійний ритм сільського життя, родина оселилася у Щитині. На поліській землі рід Саливончиків дає новий пагін – народжується синочок Станіслав. На малій Батьківщині Василь деякий час працював у Щитинській школі робітником з ремонту, пізніше – на  лісопереробному виробництві ТзОВ «ДОФ АРБО», мешкаючи вже у райцентрі.

Коли у 2014 році над Україною нависла російська загроза чоловік добровільно став на захист територіальної цілісності Батьківщини, але за станом здоров’я був комісований.

У лютому 2022 року у двері українців постукала повномасштабна війна, Василь Анатолійович знову поповнив лави добровольців. У березні 2022 року військовий шлях Василя Саливончика розпочався з роти охорони у Володимирі, продовжився на кордонах Сумщини, а згодом й на Донеччині. З січня 2023 року чоловік став командиром 2-го стрілецького відділення 24 ОМБр імені короля Данила.  На долю Василя випали й запеклі бої за Бахмут.

10 травня 2023 р. чоловік востаннє виходив на зв’язок з рідними. Він повідомив, що наступного дня вирушає на важливе завдання в ролі командира штурмового взводу, якому доручили вибити ворога з-під Майорська. І вони зробили це: захопили ворожі позиції, знищили рашистів. Але коли хлопці поверталися, їх наздогнав ворожий масований обстріл. Командир був важко поранений осколками, втратив у бою обидві ноги, але біль не зламав його дух. Василь віддав наказ відступати, а сам, як справжній боєць, назавжди залишився на полі битви. Пів року хоробрий захисник вважався зниклим безвісти, а його родина жила в надії на чудо, що одного дня вони таки отримають звісточку про те, що Василь живий.

Проте холодний листопад приніс трагічну вість – 11 травня 2023 Україна втратила ще одного гідного сина Василя Анатолійовича Саливончика. Але рід відважного воїна, справжнього патріота буде вічно буяти в дітях та внуках.

За бойові заслуги посмертно нагороджений орденом «Хрест Героя».

Похований 23 листопада 2023 року на кладовищі в с. Щитинь.

Читайте також:

• Ціною власного життя врятував своїх побратимів: історія Героя з Волині
• Загинув, прикриваючи побратимів: 18-річному воїну просять присвоїти державну нагороду
• Тіло змогли евакуювати через вісім днів після його загибелі: історія Героя з Волині