«Вигнали із семінарії за проукраїнську позицію»: історія служіння протоієрея Василя Ціка з Волині

Василь Ціко народився 14 червня 1970 року в селі Либохори Турківського району Львівської області. Його рідне село відоме своєю духовною спадщиною, - пише «Район.Горохів».

«Село знамените тим, що з нього вийшло близько 800 священників», – поділився Василь Ціко.

Ця духовна традиція вплинула й на його родину, де було 17 священників. Хоча Василь Ціко не завжди бачив своє майбутнє у служінні, доля привела його до цієї місії. Навіть його народження було ознаменоване особливим духовним знаком. 

«Як дзвони почали бити на службу о 10:00, на свято Святої Трійці. В цей момент я народився. Навіть лікар, який приймав пологи, сказав, що священник народився. Це були комуністичні часи», – пригадує протоієрей.

Як і багато юнаків, священник мріяв про інші професії, далекі від духовенства. Навіть подав документи до Ужгородського університету на історичний факультет. Потім захопився військовою справою і вирішив вступати до прикордонних військ. 

Перші кроки до священства

Перший крок у його духовному становленні зробив у Чернівецькій єпархії, де він працював поруч із єпископом. Це була російська церква. Там отримав рекомендацію. У 1991 році він вступив до Одеської духовної семінарії, що стало важливою віхою в його духовному житті.

Священник пригадує, як під час навчання в Одесі на престольне свято з'їхались священники з різних куточків України. Ще тоді Василя Ціка захопило, як звучить служба українською.

Одеса зустріла його складними випробуваннями. Священник згадує, як вони голодували вісім діб, їх вигнали із семінарії за підтримку незалежності української церкви.

Після того, як його вигнали з Одеської семінарії, священник не залишив свого прагнення до духовної освіти. Він продовжив навчання в Київській духовній семінарії, яка тільки-но відкрили, і завершив там свою освіту. 

У 90-х роках він активно брав участь у студентських протестах. Особливо запам'ятався йому студентський страйк «На граніті», коли студенти збиралися на молебні перед будівлею Верховної Ради України, вимагаючи справедливості.

Василя Ціка висвятили на диякона 12 жовтня 1994 року у Свято-Троїцькому соборі Луцька, на священника – 16 жовтня 1994 року у Свято-Покровському храмі села Нижня Білина Самбірського району Львівської області. Висвяту звершив митрополит Луцький і Волинський Іоан (Боднарчук).

У першій парафії було складно, адже люди були розчаровані після попереднього священника, який зловживав алкоголем. Вони втратили віру в церкву. Але поступово Василь Ціко зміг відновити довіру громади.

У селі Новосілки, де він служить вже понад три десятиліття, священник став справжнім духовним лідером. Завдяки його зусиллям, громада збудувала новий храм, а старий – відреставрувала. 400-річний храм був майже в аварійному стані, але його відновили. 

Коли була проблема з водою, вирішили нікуди не звертатися, зібрали гроші, провели нову лінію.

Родина – опора та сила

Однією з найбільших цінностей у житті священника є його родина. Він має трьох дітей і з гордістю розповідає про їхні досягнення.

«Моя старша дочка, Уляна, працює науковою спеціалісткою в Німеччині, Дрездені. Вона доктор хіміко-інженерних наук і займається комп'ютерною генетикою. Марійка, середня дочка, працює графічною дизайнеркою у Луцьку», – ділиться Василь Ціко.

Особливе місце в його серці займає наймолодший син Микола, якому 13 років і який має аутизм. До 11 років хлопчик не говорив. Василь Ціко возив його по лікарнях. Тепер син вже читає та починає захоплюватися математикою.

«Церкву побудував, хату, сад посадив. Знаєте, як то говорять, що треба дерево посадити, сина виростити. Я з цим справився у своєму житті», – ділиться Василь Ціко.

Духовна підтримка під час війни

Війна глибоко вплинула на життя громади, і священник бачить свою роль у тому, щоб підтримувати не тільки військових, але і їхні родини. В громаді постійно моляться за мир і за наших захисників. 

Окрім духовної підтримки, громада збирає пожертви, допомагає родинам воїнів і займається волонтерством. Постійно організовують акції допомоги. Люди скидаються фінансово, хтось допомагає продуктами.

Василь Ціко особисто спілкується з військовими та їхніми родинами, допомагає їм справлятися з моральними викликами, намагається знайти до них підхід, адже вони пройшли через неабиякі труднощі.

Священник вірить, що майбутнє української церкви полягає в єдності. Він активно підтримує ідею об'єднання українських православних церков. Він також підкреслює роль держави в цьому процесі, згадуючи історію інших церков, які отримали автокефалію за підтримки своїх урядів. 

«Влада повинна допомогти об'єднати церкву. Це наша спільна задача», – каже священник.

Після трьох десятиліть священицької діяльності, він бачить позитивні зміни у своїй громаді. Проте священник також наголошує на важливості підтримки молоді. Адже зараз часто молодь переїжджає до міст, залишаючи села. Але Василь Ціко зауважує, що до церкви ходять, як і старші люди, так і молодь, і діти.

Священник намагається бути прикладом для своїх парафіян. Він займається господарством, вирощує сад, допомагає в організації водопостачання для села та займається соціальними питаннями, допомагає громаді в практичних питаннях.

Читайте також:

• «Церковне життя - це не дві години по неділях»: священник з Волині розповів про богослужіння
• Що говорити на сповіді, якщо сказати нічого: пояснення волинського священника
• У Луцькому районі священник з дружиною заснували дитячий будинок сімейного типу